Розділ 22

Шлях додому

Портал переправив нас до найближчого місця від поселення людей, і це виявилося в декількох кроків від будиночка нашої сумнозвісної відьми, у якої ми вже побували. Навколо все було так само сніжно, як і тоді, коли ми лишали ці місця. Як би там не було, хоч ми й поспішали, але все одно вирішили відвідати Лінду.

Постукавши у двері, ми так і не дочекалися ніякої відповіді, тому повторили спробу, яка також залишилася поза увагою.

– Слухай, може, її просто немає вдома? – припустила я.

– Малоймовірно. Але як варіант, звичайно, все може бути.

– А може, щось трапилося?

– Ось давай ти не будеш знову надумувати зайвого. Що з нею могло трапитись за той час, що ми її не бачили, – сказав Нік. – Єдиний спосіб все з'ясувати, це увійти, – постукавши ще раз, він відчинив двері і ми все ж таки пробралися всередину.

– Вибачте, але ми входимо, – попередила я про всяк випадок.

У будинку було тепло і затишно, все залишилося, як і раніше. Не сказати звичайно, що ми за півгодини, які витратили щоб дістатися сюди, встигли сильно змерзнути, але все ж таки в будинку краще ніж на вулиці. Ось тільки чомусь сильно смерділо собаками, і запах випічки з корицею це не міг перебити.

– Вона що, собаку завела від нудьги? – запитала я.

– Ти практично вгадала, – відповіла мені усміхнена Лінда, яка з'явилася з-за дверей. Тільки я хотіла їй сказати щось привітне, як Нік мене випередив.

– На тебе не схоже ось так гостей зустрічати, – з осудом сказав він, і я подумала, що Лінда образиться на це, але вона відповіла досить спокійно.

– Ти маєш рацію, просто була зайнята плановим медоглядом.

– Плановим чим? – здивувалася я. – Медоглядом? – «Невже відьми медогляд проходять?», – задумалася я. 

– «Наче ні, але хтозна», – так само подумки відповів меня Нік. І раптом по тілу пробігло тремтіння, ніби в передчутті чогось. І це було неспроста, за хвилину я зрозуміла, до чого було моє передчуття.

– Анко, це ти? – із сусідньої кімнати з'явилася Ліфумія. Це було так несподівано, що в мене перехопило подих. Я спочатку дивилася на неї витріщивши очі, а потім як заверещала і одразу ж стрибнула обійматися.

– Як? – все, що вдалося вичавити з себе.

– Анко, ти жива! З тобою все гаразд? – скільки запитань посипалося від неї крізь сльози.

– Ти всі мої питання просто з язика зірвала! – сказала я, і зрозуміла, що так рада її бачити, що навіть сльози навертаються. 

– Ти наче вища стала, чи мені здається, – раптом зауважила вона, але я не звернула на це увагу, а просто обіймала її від щастя. Нік у свою чергу стояв і посміхався дивлячись на всю цю ідилію, але незабаром його увага переключилася, і я вперше побачила подив на його обличчі.

– Що тут за галас? Що відбувається? – запитав знайомий голос. Обернувшись у його бік, я мало не обомліла. Подрузі навіть довелося підтримати мене.

– Том...? – його ім'я я витиснула з себе, адже до цього його так слізно було вимовляти.

– Анко?! – не повірив він своїм очам, а потім мало не задавив мене в обіймах. – Друзі, як я радий вас бачити!

– А я як рада, що з вами все гаразд! І ти Том, ти живий! – говорила я, при цьому витираючи сльози. – Але як?

– Друже, через тебе ця залізна леді плакала як дитя в тій печері, – Нік теж не приховував своєї радості від зустрічі похлопуючи Тома по плечу.

– Це правда? – здивувався Том.

– Ні звичайно ж! Не слухай його, він все вигадав, – говорила я зі сльозами на очах, і це виглядало не дуже переконливо. 

Трохи заспокоївшись, я нарешті помітила легку, але досить помітну зміну в Томі.

– Ем, а що це? – вказала я на хвіст, після чого помітила і його звірині вуха, які добре сховалися серед розкуйовдженого волосся Тома.

– Ой, вибачте, але це питання не за адресою, – збентежився він, при цьому його вушка навіть підібгались як у цуценя. Лисиця теж дивно захихотіла. – Але в мене зустрічне питання, чому Нік посивів? Анко, що ти вже наробила?

– Та йди ти! – обурювалася я, а Нік аж засміявся.

– Але ж він не був таким, коли я його востаннє бачив, – дивувався Том.

–Як ви вибралися з печери? – а ось Ліфумію цікавило більше це питання. – Виходить там все ж таки був вихід! І що було після того, де ви були?

– Виходом був черговий портал, що переміщає, і одне завдання ми точно виконали, – зізналася я не вдаючись в подробиці. – Решта пізніше, – все ж таки не хотілося мені сильно поширюватися перед відьмою, а у Фумі назріли чергові питання, які я перебила. – Але все ж таки, Томе, як ти вижив? – поцікавилася я, після чого в розмову втрутилася Лінда, яка повернулася до нас у кімнату з ароматним чаєм як завжди. Зручно вмостившись на дивані ми почали слухати.

– Довелося вдатися до крайніх заходів, щоб врятувати йому життя

– Це до яких заходів? – поцікавився Нік.