Розділ 18

Чи це доля?

Наступного дня, після сніданку у своєму кабінеті чи краще назвати це кімнатою переговорів, на нас вже чекали Орн із Ніллою. Нік заздалегідь не втрачав часу, вже встиг позбутися зайвої рослинності на обличчі, і тепер виглядав навіть молодшим, ніж коли ми ввечері прощалися в коридорі.

– Виглядайте набагато свіжіше, ніж учора, – зауважив Орн.

– Ви маєте рацію, особисто я відпочила чудово, і тепер можна знову в бій, – з ентузіазмом запевнила його я, чим навіть порадувала.

– Втішно чути, – усміхнувся він, а Нік вирішив згадати вчорашню розмову і питання що його турбували. Таке відчуття, що він ніч не спав, лише про це й думав.

– Ви вчора згадали, що сила мага залежить від того, наскільки близький предок дракон, але що це означає? – уточнив Нік.

– Це означає, що якщо один із твоїх батьків чистокровний дракон, то твоя магія буде сильнішою, ніж та, у кого драконом був дідусь чи бабуся.

– Он воно що, ну це логічно, – сказала я і раптом згадала. – Але це означає, що у нашого Голови драконом був, стовідсотково хтось із батьків, – висловила я вголос своє припущення, адже він дуже сильний маг.

– Це ти зараз про якого Голову говориш? – запитав мене Орн.

– Незмінний і той самий Августій, голова Альянсу Магії, – відповіла я.

– А-а-а, він, – сказав Орн. – Так, ти мислиш у правильному напрямку..., але тільки на половину, бо в нього обидва батьки були драконами. Ваш голова – чистокровний дракон, який народився і виріс серед нас, але залишився жити в людському світі, сказавши, що він там потрібніший.

– Так, може…, – схвильовано почав Нік. – Може, це я саме його бачив у дитинстві із вікна кімнати? – натхненно говорив він. – Правду кажучи…, я стільки казок і легенд перечитав про драконів після побаченого, що й не знав чому вірити. У деяких навіть говорилося, «що дракони вирішили зректися своєї магії і жити серед нас як люди», в це звичайно складно повірити але, судячи з усього, частка правди в цьому є з огляду на ваш вигляд? – зніяковіло запитав Нік, неохоче зізнаючись, що черпав інформацію з казок.

– Казки та легенди це те, що не дає людству нас забути, що дуже похвально. Але шукати в них правду, мабуть, не варто. А щодо Августія, ти справді міг його бачити, але наскільки я знаю, він рідко користується своєю справжньою формою. А якщо до цього дійде, то це точно буде на місці, де його ніхто не побачить, – зізнався Орн.

– Он воно як, – трохи зажурився Нік від почутого. – Але не міг же мені привидитися цей білий дракон, я пам'ятаю його так чітко начебто, тільки вчора побачив.

– Білий, кажеш…, – задумався Орн як краще це піднести, при цьому сумно хмурячи брови. – Навіть не знаю, як ти відреагуєш на таку звістку, але твоя мати була драконом, і, зважаючи на опис, саме її ти бачив, – заявив він, і судячи з виразу обличчя, задів достатньо тяжку тему для себе. Від такої новини, Нік, що до цього сидів рівно, раптом упав глибоко в крісло ошелешений почутим. У його очах читалися різні емоції: і здивування, і скорбота. Нарешті Нік сказав.

– Я все життя вважав, що смерть моєї матері якось пов'язана із драконами. Я відчував це, адже такий збіг просто неможливий. У ніч, коли її тіло виявили на околиці столиці, я був готовий присягнутися, що бачив у небі справжнього дракона. Істота, яка століттями була для нас лише легендою, раптово пролетіла прямо над нашим садом. Мені тоді ніхто не повірив, навіть мій батько, але я був твердо впевнений, що бачив тоді дракона на власні очі. Я бачив білосніжного дракона.

– Швидше за все, це була саме вона, – з гіркотою промовив Орн. – Незадовго до смерті Ілісії, ми бачили її біля бар'єру якраз у її істинній подобі.

– Ілісії!? Отже, ви її знали? Ви знаєте, як вона загинула? – раптом підхопився  Нік.

– Не дивуйся так, адже про цю сумну звістку ми дізналися першими, тому що твоя мати була і залишається нашою донькою, – пояснила Нілла, з дуже похмурим виглядом тримаючи за руку свого чоловіка. Нік дивився приголомшено, переводячи погляд з Нілли на Орна.

– Це що… виходить, ви мої бабуся з дідусем? – спитав він, продовжуючи пильно вдивлятися в їхні обличчя, шукаючи знайомі риси. На його обличчі читалися різні емоції, і радість і сум і подив, таким Ніка я ще не бачила, а почуте навіть мене дивувало, тому я не лізла в їхню розмову, а взагалі відчувала себе тут зайвою.

– Виходить, що так, – не зволікаючи відповів Орн, але вони з Ніллою не поспішали, як годиться, привітати свого онука, з урахуванням того, що вони ніколи не бачилися, тому він продовжив. – Обставини загибелі нашої доньки для нас із дружиною досі залишаються таємницею. Ми лише відчули її біль і смерть, невдовзі після нашої першої за довгі роки зустрічі по різні боки бар'єру. А вчора ми не знали, як правильно розпочати з тобою цю розмову. Але все ж таки не міг би ти, нам розповісти, що тобі самому відомо про долю своєї матері? Я дуже прошу тебе, Ніколас. Розкажи нам все. – Нік все ще стояв, слухаючи їх у повному сум'ятті, але все ж через пару секунд він важко опустився в крісло, починаючи потихеньку вимовляти перші слова.

– На той момент я був ще дитиною, і щоб не травмувати мене, дуже багато інформації приховали. Але з того, що я зумів з'ясувати після..., – зробив він паузу, збираючись з силами, щоб почати цю важку для себе розповідь. – Її тіло знайшли вранці, практично на світанку, вона була смертельно поранена стрілою. Також, мені сказали, що в її рані була виявлена ​​рідкісна сильнодіюча отрута. Екстракт Мортіферума... Людину вбити таким ніхто б навіть не намагався. Це як використовувати крижану бурю на горобцях. Тому все це було вкрай нелогічно. Але тепер мені здається, я розумію. Якщо моя мама була драконом, це багато що пояснює…