Розділ 13

Подорож у гори

Заснути після прогулянки мені так і не вдалося, тому що мабуть я вже виспалася на цілий тиждень вперед. Також від хлопців я дізналася, що нам, доведеться залишити своїх коней у місті і вирушити далі пішки, оскільки в цих горах надто мало стежок, якими вони зможуть вільно пройти. Як і казав Нік, у той час поки я була непритомна з його милості, вони з Томом вже зібрали все необхідне для походу. Свої речі я теж зібрала, тому мені було нудно, і я знову довго стояла біля дзеркала, вивчаючи своє татуювання  і звикаючи до нього.

Вранці ми поснідали і вирушили в дорогу по тій дорозі, яку нам порадили ченці, та плюс парочка місцевих мисливців, і до обіду ми загалом йшли мовчки, без жодних пригод. Хіба що кожної години потихеньку один одному скаржилися, що подорожувати без коней таке собі задоволення, але, як виявилося, наш недавній транспорт справді тут не пройшов би. Ми й самі насилу просувалися вперед, тому що траплялися на нашому шляху, як невеликі рівнини, так і прямовисні скелі з вузькою стежкою, на якій кінь точно навряд чи поміститься. Мені щоправда все-таки було трохи легше йти, бо на плечах залишалася тільки моя торба, а всі харчі та спорядження взяли на себе хлопці, вважаючи, що краще вже вони понесуть більше, ніж слухатимуть моє скиглення.

– Може нам час перепочити і щось перекусити? – вирішила я запитати, дійшовши до однієї з рівнин. – Вже час обіду, та й невідомо, коли ми дійдемо ще до такої ж зручної місцевості.

– А що, я не проти, – погодився зі мною Том, тоді як Нік, з похмурим виглядом щось обмірковував.

– З якого моменту фізична підготовка в альянсі пішла на третій план? – похмуро сказав єдиний чоловік з нашої компанії, у якого вже був досвід сходження в гори. За словами Ніка, йому вже доводилося подорожувати Елівійськими горами, які знаходяться в північно-західній частині королівства, тому він добре підготовлений і знав, на що йшов, на відміну від нас дилетантів.

– Я не виходець з альянсу як такого, але все ж таки ми півдня йшли без перепочинку, настав час вже й відпочити, – почав Том, мабуть він теж втомився, але не хотів у цьому зізнаватися, поки я про це не сказала.

– Саме так, Нік. Та й ще, нам пощастило натрапити на невелике плоскогір'я, і тут ​​багато місця, тому я хотіла б подивитися, що сталося з моєю зброєю. У притулку Драконів не було можливості цього дізнатися, але якщо наша цілюща магія змінилася, то, це значить, і бойова теж. На моєму браслеті з'явилися інші символи, і мені терміново потрібно це все перевірити. І чим швидше, тим краще, а то під час бою це дізнаватись може коштувати нам життя. Я навіть уточню, що саме мого життя.

– Хм, у цьому є сенс, – погодився він. – Якщо хочеш, я можу з тобою провести спаринг для перевірки, – навіть жодної секунди не сумніваючись, заявив Нік скидаючи з плечей свою ношу.

– Ти впевнений? А якщо, як з твоєю присипляючою магією, я теж не розрахую свою силу, і ти серйозно постраждаєш.

– Нічого, я готовий ризикнути, мене цей момент вже кілька днів турбував. Я не говорив, але теж помітив, що на моїй зброї з'явилися нові символи.

– Червоні? – уточнила я.

– Ні, блакитні.

– Так, це явно все дивно. Наша магія та зброя якось пов'язані з цими новими татуюваннями. І ще не зрозуміло, як вони взагалі могли миттєво з'явитись на спині.

– Зараз ми про це точно нічого не дізнаємося, тож, давай краще перевіряти нашу боєздатність, а не з'ясовувати, звідки це все взялося.

– Гаразд, давай, – я відійшла від хлопців подалі, щоб раптом не зачепило.

Раніше, коли я призивала свою зброю, мені просто потрібно було сконцентрувати магію в браслеті і шляхом ельфійських символів які перетворювали магію в заклинання моя зброя матеріалізувалась у мене в руці. Що ж буде зараз, я не знаю, тому я відійшла та попередила хлопців, щоб вони були готові до всього.

Спробувавши все зробити як завжди, я зрозуміла, що не дарма вирішила перевірити свою магію саме зараз, бо якби це трапилося в бою, мене б давно вбили, оскільки традиційним шляхом жодна зброя не з'явилась. Я просто стояла нерухомо, і нічого не відбувалося. Що робити далі, я навіть уявити не могла. Хлопці ж дивилися на мене і, мабуть, не розуміли, чому я нічого не роблю. Я пробувала ще раз і ще, але марно. Я десь півгодини витратила, намагаючись змусити мою зброю з'явитися, але вона взагалі цього не прагнула, і я вже навіть зневірилася. Віддаю належне хлопцям, які терпляче весь час чекали незрозуміло чого.

– Чи є якісь проблеми? – все ж таки не витримав Нік.

– Так, справжня дрібниця. Я не можу призвати зброю.

– Поясни! – не зрозумів він.

– Ельфійські символи, які звільняють та запечатують зброю – зникли. А точніше, змінилися на інші. Вони схожі, але текст тут явно інший, тому я й не можу призвати зброю по-старому, адже тепер уявлення не маю, що до неї є ключем, – мало не розплакалася я, бо не уявляла, як буду без ельфійської коси.

– Анко, якщо ти не можеш призвати зброю, що ж ти тоді робитимеш у бою? – раптом спитав Том, чим мене приголомшив.

– Тобто, що я робитиму!? Я можу лікувати, ставити захист. Та й взагалі можу атакуючою магією користуватися на відстані. От тільки з ближнім боєм будуть проблеми, – засмутилася я, бо мені звичніше зі зброєю бути чим без неї.