Розділ 12

Притулок дракона

– Друзі, тут таке діється…, – з криками вбіг у кімнату Том, обличчя його виражало захоплення і радість, як у дитини, яка вперше потрапила на фестиваль солодощів.

– Що трапилося? Я чула музику, там якесь свято? – запитала я.

– Це не просто свято! Це свято присвячене драконам! Уявляєте, саме драконам! Я вже про все дізнався, – із задоволеним виглядом заявив він, а потім раптом згадав що тут Нік і винувато подивився на мене.

– Все гаразд, він уже знає, – заспокоїла я його і він з полегшенням видихнув.

– Ми з Анкою в передчутті, тож давай, викладай що з'ясував! – не витримав Нік.

– Гаразд, добре, слухайте і вникайте, божевільні ви мої! – і він з важливим виглядом сів у крісло в кутку кімнати і приготувався розповідати. – Ця урочистість у них не рідкість і проводиться раз на три місяці. Бо мешканці вважають, що за цей час драконам стає, так би мовити, нудно і вони можуть напасти на село. От городяни нібито їх розважають. А ще відносять різноманітні дари до Храму Дракона.

– І що, невже нападали? – поцікавилась я.

– Не знаю, не чув такого, – замислився Том.

– Тоді це просто побрехеньки? 

– Точно не в цьому місці, – відповів Нік.

– Добре, але якщо так, то цікаво, як давно з'явилася ця традиція? Можливо, спочатку це було обрядом, а зараз це для них свято, коли все село може відпочивати та веселитися, – припустила я.

– Найімовірніше, це так і є, – погодився зі мною Нік.

– У такому разі ми просто зобов'язані більш детально  дізнатися, що там відбувається, адже якось неправильно буде не піти на свято, якщо нам випала така можливість.

– Дуже добре, мені ідея подобається, – сказав Том і, не чекаючи нас, втік дослідити місцевість, а за ним непомітно покинула кімнату і Фумі.

– Кохана, а я за тобою хоч на край світу готовий піти, а не тільки на якесь свято, – м'яким голосом промуркотів Нік, я вже навіть почала звикати до його солодких промов, але все ж таки, це не в'язалося з образом Ніка. Талановитий найманець, що вміє складно говорити, в Альянсі і не таких магів можна зустріти, тож згодом перестаєш дивуватися. Але кожен має свою історію, хто знає, може колись Нік розповість, що сталося і чому він вирішив покинути Альянс. Інакше ми були б колегами і працювали разом, ось як зараз.

– «Але все ж таки, коли це зілля остаточно вивітриться?», – думала я, оцінюючи його поведінку. – Поки що, сиди тут і чекай на мене, – тільки і сказала я. – Я скоро повернусь, а потім ми вже підемо на свято. Мені потрібно дещо перевірити та зрозуміти від чого це тебе так переклинило на романтику! – Нік з подивом глянув на мене, але все ж таки погодився почекати в їдальні, сказавши, що без мене він все одно нікуди не піде. 

Зайшовши до кімнати, на мене навалилась хвиля спогадів про те, що трапилося сьогодні вранці і як, зізнавшись у коханні, Нік мене цілував. 

– От Дідько! Якщо у Ніка було помутніння розуму, то він все забуде після того, як прийде до тями. Але ж я... я ж пам'ятатиму! І мене це не тішить! Навіть дуже не тішить! – і тут я побачила безпосередню винуватицю цих подій. – Потрібно викинути чи діти кудись цю кляту маску, а то з нею і так пов’язано забагато спогадів, і врешті-решт треба позбутися звички самої з собою розмовляти, бо це виглядає дивно. 

Підійшовши до столу, я нарешті згадала, навіщо взагалі сюди прийшла і одразу ж нахилилася за уламками флакончика, які лежали на тому самому місці. Піднімаючи їх, я помітила етикетку з написом «Lippus», що означало «Затуманеність». У ньому було експериментальне гіпнотичне зілля і мені його видавав Августій ​​на попереднє завдання. Але воно тоді взагалі не знадобилося, тому досі залишається в сумці, і до цього ранку чекало наступного зручного випадку. Напевно, його Нік випадково розбив і вдихнув випари, тому так дивно поводиться.

Це зілля мені рекомендувалося використовувати на допитах, щоб усе проходило без тортур і начебто з доброї волі. Воно, певною мірою, розкриває потаємні думки і бажання людини, які вона найбільше прагне приховати. Адже, правду кажучи, кожна людина в глибині душі бажає поділитися якимось своїм особистим секретом і дане зілля навіює їй, що в цій таємниці її обов'язково зрозуміють чи не видадуть.

Щоправда його принцип дії все ще не до кінця вивчений і точно ще не стабільний, і переборщивши з цим зіллям, людина починає говорити не просто інформацію, яку вона приховує, а все поспіль, як правду, так і вигадку. І іноді це буває корисною інформацією, а іноді повною нісенітницею.

– «Цікаво, а як подіяло воно на Ніка, або він мені весь цей час правду говорить, або вийшов перебір із зіллям і він повну нісенітницю городить. Адже він його не всередину прийняв кілька крапель, а вдихнув несвідомо. Мабуть, так воно діє ще більш непередбачувано. Втім тепер в мене  з'явилися нові деталі для звіту по зіллю», –  я попрямувала прибирати уламки від флакона, яке вже було нешкідливим. – Шкода, звичайно, що ось так от зник настільки цікавий предмет, але тепер цей день запам'ятається мені надовго, – намагалася думати я оптимістично. Спустившись назад до обідньої я побачила, що Нік дивиться у вікно, і виглядав він при цьому досить серйозно. – А ось і я, – заявила я про свою присутність.