Розділ 11

Чарівний Ранок

Ранок я б не назвала дуже чудовим, мене розбудив спів птахів і яскраве сонечко. Так не хотілося вставати, але все ж таки я вирішила відкрити очі, щоб дізнатися яка зараз година. Але те, що я побачила, змусило мене мимоволі заволати і я навіть звалилася з ліжка на підлогу.

– Якого дідька ти тут робиш?! – закричала я від несподіванки, тому що перед собою я бачила Ніка. Який з цікавим виразом обличчя спостерігав за тим, як я спала і мабуть взагалі не збирався прибирати свою ідіотську усмішку.

– Навіщо так кричати. Припустимо, коли я тебе побачив у своїй кімнаті вчора ввечері, був приємно здивований. Навіть будити не хотілося. А уяви якби я так само заволав, – продовжував він усміхатися.

– Що!? Як? В сенсі?? – і тільки після того, як я озирнулася і побачила друге ліжко до мене дійшло, що я випадково переплутала кімнати. – От дідько!

– Та що ти, не вибачайся. – махнув він. – Мені було дуже приємно спати, знаючи що поруч гарна дівчина, – почав він мене підколювати. – Але все ж таки запитаю, тобі зараз на підлозі взагалі зручно? – подивився він на мене, пересівши ближче, щоб добре бачити.

– Дуже...! – відповіла я вже з сарказмом, продовжуючи сидіти закинувши ноги на ліжко.

– До речі, не можу не відзначити, що цікаву піжамку тобі видали! Схвалюю, – провівши по мені неоднозначним поглядом почав він ще більше посміхатися, після чого я звернула увагу, що за ніч сорочка з піжами трохи розстібнулася, не кажучи вже про те, що була дещо завелика за розміром.

– Збоченець!! Що ти там схвалюєш? Тебе забули спитати, тому відвернися зараз же! – різко потягнувши на себе ковдру, я кинула на нього злий погляд.

– Не варто ображати людину, особливо якщо вона ні в чому не винна! Не я тебе сюди притяг, ти сама прийшла. Отже відповідай за наслідки і не перекладай провину на інших, – як маленьку вичитував він мене, причому так і не відвернувшись.

– Нахаба! – випалила я.

– Тепер я ще й нахаба. Та з якого такого дива? – тепер він уже мало не відверто сміявся.

І тільки зараз я помітила, що одягу на ньому було ще менше ніж на мені, і судячи з усього, він теж нещодавно прокинувся. Нік був ще в піжамі, а точніше тільки в штанях від неї, відверто демонструючи своє добре підкачане тіло. Його каштанове волосся не було зав'язане в хвіст як зазвичай, а недбало яскравим водоспадом лежало у нього на плечах. Оскільки він нахилився до мене, щоб дізнатися, через що я його обізвала, потік цього водоспаду поступово почав падати з плечей. Я навіть на секунду, а може й не одну задивилась і забула, про що казала, зачарована цим видовищем, а особливо пильним поглядом його очей сапфірів. Мені вони вже давно здавались досить знайомими і я раптом запитала перше, що спало мені на думку.

– А ти ніколи не був на ельфійському карнавалі? – шокувала я його трохи своїм питанням, яке ніяк не було пов'язане з ситуацією, що склалася.

– Нещодавно, доводилося там побувати, але до чого тут це? – Нік трохи змінився в обличчі і різко встав з ліжка, попрямувавши до столу налити собі трохи води.

– Ееее... та так, навіть сама не знаю, навіщо запитала. Кажуть, там дуже гарно.

– Правду кажуть, – відповів він, стоячи до мене спиною, яку я досить відверто почала розглядати. 

– Соромлюся запитати, а ти все ж таки збираєшся з підлоги підніматися, чи там залишишся? – глянув він нарешті на мене.

– Ой, – якось я зовсім забула, що на підлозі сиджу й досі. – «От вже ці красені, можуть спантеличити пристойну дівчину своєю наготою, а ще його ж збоченцем обізвала, коли сама не краща», – коли я піднімалася, то звернула увагу, що біля дверей стоїть моя дорожня торба, яку я мабуть учора там кинула. – А де тут ванна кімната? Потрібно привести себе до ладу. – запитала я а Нік у цей момент мовчки пив воду і просто вказав мені на двері, за якими, гадаю, і знаходилася бажана мною кімната.

Я схопила сумку і почала шукати потрібні мені речі, викладаючи все зайве на стіл. Нарешті, розібравшись, що саме мені треба, я попрямувала куди вказував Нік, попередньо захопивши той одяг який мені виділила Філія вчора і замкнулася, ніби ховаючись від чогось, чого сама не розуміла.

– «Дідько, я що дурне чі як? Який ще карнавал! Анко, чого ти взагалі про це згадала?!», – запитувала я сама себе. – «До того ж, чому цей красень так спокійно напівголий хитається по кімнаті? Це ще добре, що я торбу свою побачила і вчасно злиняла! Швидше за все, він подумає, що я якась дивна, хоча... що є, то є», – видихнула я намагаючись переодягтися. Знайшовши воду для вмивання я вмилась і почистила зуби поки сперечалась сама з собою. – «Проте, не буду ж я тут сидіти вічно. Потрібно виходити, а для цього необхідно заспокоїтися, зібратися з думками, не відволікатися на його гарне тіло. Що звичайно не менш складно, ніж зібратися з думками, але все ж таки, спокійно Анка зосередься, ти зможеш! Ти що, мужиків голих не бачила? Дідько, сподіваюся він додумається одягнутися, поки я тут ховаюся», – думала я, а думки все ніяк не хотіли зібратися.

****

А в цей час Нік теж намагався зрозуміти, що це було, і навіщо вона взагалі про карнавал згадала, невже здогадалася про щось.

– «Спочатку обізвала, а потім ні з того ні з сього запитала про той самий карнавал. Може вона мене теж впізнала?», – обмірковував він те, що відбувається. І раптом у пам'яті знову спливла та Анка у небесно-блакитній сукні. – «От трясця! І навіщо вона тільки це запитала, я і так намагався викинути з голови той чарівний вечір і те, як ми танцювали. Мені зараз взагалі має бути не до цього. Я і так ледве стримуюсь щоб навіть не торкатися її, бо здається я себе не в змозі контролювати, навіть зараз з цією її напіврозтебнутою сорочкою, я ледь втримався щоб не пригорнути її до себе. В мене такого ще ніколи не було, з жодною жінкою», – лаяв себе Нік, як раптом у його поле зору потрапила якась недоречна дрібничка яка не пасувала цьому місцю.