Розділ 8

Повсталі

Проїжджаючи вздовж водосховища, ми спостерігали як біля його краю вода вкрилася кригою, а трава вже побіліла від інею. Як би мені цього не хотілося, але осінь підходила до логічного завершення і холодний вітер все частіше пронизував до кісток. Фумі рідше показувала мордочку з сумки і я їй дійсно починала заздрити. Спить собі в теплі та затишку, не те що ми з Томом. Він щоправда особливо і не подає вигляду, що йому холодно, на відміну від мене.

Мені періодично сниться сон про ельфійське місто і карнавал, і щоразу я намагаюся зрозуміти: ці події просто приснилися, або все ж таки відбулися. Мабуть тільки залишені речі переконують мене в правдивості того, що сталося.

– Дідько, як же х-холодно, – не переставала скаржитися я на погоду.

– Дивина та й годі, Анко! Ще навіть морозів немає, а ти вже мерзнеш, – дивувався Том, непробивний своєю товстошкірістю.

– І що як н-нема..., я все одно з-змерзла, і тобі складно буде переконати у зворотному мої ок-коченівші пальці, які вже примерзли до п-поводи.

– Ну і що тепер робитимеш?

– Т-треба заїхати до першого села, яке нам потрапить на шляху, і придбати хоч якісь теплі речі, – запропонувала я.

– Ніяк не можу не погодитись. Все ж таки зима скоро почнеться і нам ці речі необхідні.

– От от! А я потребую їх саме зараз.

– Ти ж відьма, начаруй собі, щось тепле! – з усмішкою промовив він.

– Т-ти що, зовсім з глузду з’їхав, я не відьма! Я Маг! – розлютило мене таке порівняння.

– Я знаю, але різниця ж невелика. Що одні, що інші чаклують.

– Маги, використовують м-магію і нам для цього не потрібні провідники або ще щось, тому що ми самі ними є, навіть якщо маг не навчиться тому як правильно це робити, він все одно зможе творити магію, криво косо але зможе, а відьмам щоб використовувати магію потрібні всілякі хитрощі на кшталт жертвоприношень, і тощо. І я б не назвала цю с-справу чимось світлим і благородним. Тому була б я відьмою, я б тебе вже прокляла за це порівняння! Або в..., – я задумалася на хвилинку, щоб придумати, щось неприємне для його долі. – О, точно! Я б перетворила тебе на хробака, чи гусінь!

– А чому саме ці варіанти? Чому не по класиці у жабу, наприклад? – здивувався він моєму рішенню.

– Тому що ти не принц щоб жабою б-бути! І взагалі, хробаки гидкіші за жабу.

– Ха, тепер я знаю, чим тебе лякати, раптом що. Я черв'яків накопаю і на тебе покладу, поки ти спатимеш. От сміху то буде, – вирішив він так пожартувати.

– Т-тільки посмій! А то ти зі своїми кінцівками підете в різні боки раніше, ніж почнеш сміятися, – заявила я. – І в-взагалі, скільки тобі р-років щ-щоб так д-дуркувати.

– Яка грізна. Якби ти ще це виразно вимовляла, а то я погано почув, що ти там проторохтіла. Твої зуби такий звук видають, ніби град об вікна стукає.

– Н-не правда! Я з-змерзла, але не настільки ж, – намагалася я виправда- тися, але в мене це не особливо виходило.

– «А мені тепло», – раптом, ні з того ні з сього, вирішила похвалитися Фумі.

– Ще б тобі не тепло було, у тебе ж шуба яка, ще й у сумці спиш.

– Анко, ти чого? У мене немає шуби, і в сумку я навряд чи влізу, не те, щоб там ще й спати, – відповів Том, бо не відразу зрозумів, що я з лисицею говорила.

– Це я не тобі казала.

– А кому як не мені? Тут нікого більше немає. Чи в тебе від холоду галюцинації почалися? – продовжував він уже безсоромно знущатися, адже чудово знав, з ким я говорила.

– Та я з лисицею говорила! Н-нема в мене ніяких галюцинацій, припиняй нарешті свої глузування! – не витримала я того, що він мені завжди всяку неадекватність, або там буйний характер приписує, при цьому знаючи, що я можу з лисицею розмовляти.

– «Так, мені тепло, а ти заздри і мерзни, божевільна натура», – не терпілося і їй щось вставити. Таке враження, що у цих двох на сьогодні була мета вивести мене з себе.

– «От паскуда! Тепло їй, отже сиди мовчки. А то з сумки викину, і бігтимеш, за нами», – відповіла я цій зухвалій лисиці, цього разу подумки, щоб Том не чіплявся. На такій веселій ноті ми продовжили їхати далі.

 Проїжджаючи одне село, ми все ж таки вирішили заїхати туди, щоб нарешті купити одяг. Опинилися ми в поселенні під назвою Мортус і після того, як відігрілися, випивши гарячого молока з цинамоном, ми йшли собі просто вулицею, як раптом до нас підбіг якийсь переляканий старий, попросити про допомогу.

– Зачекайте, зупиніться на хвилинку! – гукнув він нас, наздоганяючи, і ми, як люди добрі, звичайно ж, зупинилися.

– Ви щось хотіли? – поцікавилась я, вже відновивши після холоду свою вимову.

– Так, хотів. Ви ж із Альянсу Магії? Дракон на вашому одязі говорить про те, що ви з альянсу, чи це так? – його очі благали, щоб ми опинилися саме звідти.

– Так, ти не помилився, – відповів мій супутник, при цьому він примудрився якимось чином добряче забруднити своє обличчя напоєм, а я тільки зараз це помітила.