Глава 11: Небезпеки немає

Трохи оговтавшись після зустрічі з піщаним чудовиськом, друзі перепочили під моховитим деревом і знову вирушили в дорогу. Ліс ставав усе густішим, таємничішим — його подих ніби нашіптував давні історії. Вероніка йшла попереду, час від часу кидаючи тривожні погляди навсібіч. Вона помічала, як то одна, то інша рослина зникає просто на її очах — наче хтось стирає шматочки лісу з полотна світу. Кожен такий момент відлунював болем у її серці.

— Я хочу зберегти кожну травинку, кожну комашку… — шепотіла вона сама до себе.
Цей ліс заспокоював, наповнював теплом і силою.

Пройшовши чималу частину шляху, друзі раптово завмерли. Ліс стих. З глибини заростей донісся жалібний стогін.

— Ви теж це чуєте? — схвильовано запитала Вероніка, озираючись на друзів.

— Чуємо, — кивнули Майлон і Дейв.

— Комусь потрібна допомога, — сказала дівчинка з рішучістю в голосі й зробила крок у бік джерела звуку.

— Зачекай, Вероніко, це може бути пастка! — насторожено зупинив її Дейв.

— Навіть якщо так… — вона подивилася йому просто в очі. — Ми не можемо просто пройти повз, якщо комусь справді погано.

— Будь обережна, — повільно відпустив він її руку.

Вони повільно рушили в бік таємничого стогону. Між корінням велетенського дерева вони побачили дивну пухнасту істоту, згорнуту клубочком. Вона тихо стогнала, ніби від болю.

Серце Вероніки здригнулося.

— Бачиш? Це миле пухнасте створіння, йому справді потрібна допомога! — вигукнула вона й кинулася вперед.

— Стій! Не поспішай! — закричав Дейв, але було вже пізно.

Дівчинка майже доторкнулася до істоти, як раптом вона різко змінилася. Пухнаста шерсть піднялася, перетворившись на гострі голки. На мордочці з’явилася зловісна посмішка, а в очах — лють. Істота різко кинулася вперед, випускаючи довгі смертоносні шипи.

У останню мить руки Дейва, що перетворилися на гнучкі гілки, обвили Вероніку й відтягнули назад. Дівчинка ледь встигла перевести подих, як з кущів вискочили ще троє. Їхні спини й голови були вкриті масивними колючками, а рухи — швидкі й небезпечні.

Це були не звірі — людиноподібні дикобрази, злісні й підступні. Вони зімкнули кільце навколо друзів. Упевнені у легкій перемозі, вони посміхалися.

Ще одна пастка. Ще одна біда. І знову здавалося, що виходу немає.