Епілог

Ох ці дорослі… Мовчать, коли треба говорити й говорять завжди не до ладу, коли не мовчать… Соню дивувало, чому дорослі, які все розуміють, завжди прикидаються, що не розуміють нічого! От мама, вона могла б просто відповісти “Так”, та в її голові все, з якихось чудернацьких причин, зовсім не просто, але ж що тут складного?

Дівчинка знову стояла попід стінкою, тримаючи в руках листа з малюнком, і не виказувала своєї присутності. Вона швидко намалювала одне велике серце і в ньому три людини. Дід Мороз точно зрозуміє, що то сімʼя!

Мама продовжувала мовчати, а Матвій покашляв у кулак і ніби підвівся. О ні! Невже він збирається піти?

— Мамо, Матвій казав, що залишиться сам на Новий рік… А він же сьогодні! Давай запросимо його до нас? Уявляєш, з нами буде справжній онук Діда Мороза!

Благально глянула в теплі очі мами й помітила, що вони трохи блищать, ніби от-от проллється сльоза. О ні… Невже мама так і не наважиться? Та раптом мама усміхнулася і непомітно їй підморгнула.

— Тільки, якщо Матвій захоче.

Соня помітила, як здивовано витягнулося обличчя чоловіка, і як він нервово запустив пальці у волосся, а потім широчезна посмішка розтягнула його уста й відбилася у очах. Справжнє диво таки сталося!

Єва вклала доньку спати й повернулася гостя. Соня так і заснула на кріслі в очікуванні Діда Мороза. Точніше майже під кріслом… Треба ж аби дідусь її не помітив!

Матвій тримав у руках келих з шампанським і задумливо дивився на засніжене місто за вікном. Серце у грудях затьохкало й боляче стиснулось. Поклала руку на запʼясток, наткнулася пальцями на прохолодне скло й сипуче серце під ним і тихенько видихнула. Тепер їй час рахує не уламок минулого життя, котрий застряг у грудях, а надія на гарне майбутнє.

Стала поруч і трохи позаду, а потім обережно притулила голову до міцного чоловічого плеча. Серце знову смикнулося в грудях, та цього разу занило солодко й щемно. Хіба не справжнє диво?

Матвій обернувся й втягнув свіжий солодкуватий запах жінки, що так нагадувала йому весну посеред лютої зими. Отак одразу його ще ні до кого не тягнуло… Може то доля смикає за нитки?

Щока Єви була ніжною й теплою, доторкнутися до неї ледь тремтливими пальцями було так вірно, ніби все життя лише цього й чекав. Вуста ледь торкнулися ямочки біля кутика губ, а по тілу поповзли мурахи й осіли табором десь на потилиці. А далі він не зчувся, як притискав до себе тендітне тіло, як пʼянів від мʼяких гарячих губ, як сантиметр за сантиметром пробував на дотик руками своє нове життя з цією жінкою. І воно йому шалено подобалося! Настільки, що ледь стримував слова зізнання.

Дивно було зустріти Соню під лавкою в торговому центрі, дивно було зробити дарунок незнайомці від усього серця, дивно було отримати дарунок від маленького сонечка у відповідь, та ще дивніше те, що лише так і могло бути. Віра Соні в чудеса допомогла йому знайти своє справжнє диво!