Глава 5_Соня, Матвій, Єва

Вона все ж таки змогла влаштувати справжнє диво і вмовила маму після кафе запросити Матвія до них у гості! Соня знала, що мама не відмовить її складеним благально ручкам і ображено опущеній губі. Відколи мама захворіла і багато часу проводила у лікарні, завжди йшла на поступки! І от мама з онуком Діда Мороза п'ють чай на кухні. Соня теж з ними, та ненадовго, вона вже має план.

— Затишно у вас! — озирнувшись довкола сказав Матвій.

Мама лиш розгублено усміхнулась і повернулась до нарізання рулету. Вони разом з Сонею його вчора пекли. Різдвяний, червоно-зелений. За освітою мама кухар-кондитер. Рулет теж був частиною плану! Якби ж мама знала, яка в неї розумничка росте!

На холодильнику висіли фотографії. Татко на них теж був. Соні стало незручно, та Матвій дивився з інтересом і навіть усміхнувся на фото, де у татка і мами клоунські носи й розмальовані обличчя, а у Соні костюм піратки. То був їх останній Гелловін…

— А мама вміє заплітати гарнющі косиці та робити кленовий сироп. Ти куштував кленовий сироп? Більше ніхто у світі не вміє його робити!

— Тоді не куштував! — підіграв їй Матвій.

Соня знала, що кленовий сироп подають у кафе за рогом будинку, та вона ніколи не поведе туди онука Діда Мороза, тож він все одно закохається в маму, бо кращої за неї не існує!

Матуся відводила погляд від чоловіка, хоч він і намагався жартувати, а Соні здалося, що то через неї. Бабуся казала мама ніколи не зрадить татка і не проміняє його на іншого чоловіка, але хіба ж то зрада, коли любов лікує розбите серце? Дівчинка згадала, як мама казала, що у неї таткові очі. Можливо через це вона не підіймає погляду, а її пальці тремтять?

— Я хочу намалювати лист Діду Морозу. Матвій, ти ж його передаси?

— Звичайно передам!

— От і добре… А то кожного разу, коли пхаю його в трубу в каміні, потім не можу відмитися сто років!

Соня зіскочила зі стільчика і ніби пішла, а сама заховалася за стіною і прислухалась.

— В трубу в каміні? — перепитав Матвій.

— Соня думає, що то портал. Якщо звідти приходять подарунки, то і листи з побажаннями відправляти треба саме через трубу. Ніяк не відучу, а американські фільми не залишають у ній ніяких сумнівів.

— Ну Діду інколи приносить листи й звичайний листоноша!

— Соня більше за оригінальні способи доставки!

Дівчинка скривилася. Мама гадала, що лист треба відправити звичайною поштою! От тому, що більшість мам так думають, друзі в садочку жаліються, що їх листи інколи губляться! Соня на носочках відійшла від стіни й побігла чимдуж у кімнату. Треба й справді намалювати листа!

Коли дитячі кроки вщухли, Матвій засміявся у кулак.

— Пішла? — запитала Єва й виглянула за двері. — тепер вам доведеться доставити вашому діду листа!

— Це не проблема, він тут неподалік живе! І ми ж домовлялись, що на ти.

— Ааа… Так.

Єва намагалася не показувати як сильно хвилює цей чоловік за її столом у її квартирі. Досі не могла повірити, що він тут.

— У тебе неймовірна донька! — щиро сказав він.

— Дійсно неймовірна! — тепло усміхнулась Єва. Потерла трохи запʼясток з годинником і серце, що шалено заходилось у грудях, трохи заспокоїлось. — А у тебе є діти?

Її очі кольору теплого шоколаду світилися таким незбагненним світлом, що Матвію раз у раз перехоплювало подих. Він настільки губився в її очах, що справді забував як дихати. Знадобилася секунда, аби збагнути, про що вона запитала.

— Ні, немає. Та могла б бути. Я був молодим і надто дурним, а моя дівчина тоді не хотіла дитину. Я й не переконував… Навіть до лікаря з нею не пішов. Невдовзі Діана пішла до іншого, а я довго й тяжко страждав, хоча зараз розумію, яким телепнем був… Сподіваюсь, вона щаслива!

Здавалося, що розповісти про себе треба все й одразу, аби ця гарна молода жінка з неймовірними очима і чаруючою посмішкою зрозуміла й побачила, яким він є насправді. Тільки так, і Матвій щиро у це вірив, можна справді покохати людину. Може лупу їй дати?

— А ріжки назад Рудольфу повернув? — раптом запитала Єва і розсміялася.

— Ні, він собі нові набачив. Якісь модні, з вбудованими світлодіодами й обігрівом!

— Звісно, зимові вечори бувають дуже холодними…

Погляд Єви набрався нових тривожних відтінків.

— Саме в найхолоднішу пору найбільше відчувається тепло людей поряд!

— А ти філософ. — сумно усміхнулася жінка.

— До Соні й вашого мільйонрічного діда мені ще далеко, та я тільки вчуся!

Від чаю йшов приємний теплий пар, та гарячі боки чашки ніяк не могли зігріти пальці. Єва відчувала блукаючий погляд на своєму обличчі, та удавала, що на дні посудини було щось цікаве. Хоча вона останні два роки на дні, й нічого цікавого там нема…

— Єво, ти хочеш, аби я пішов? — запитав прямо і в роті зʼявився гіркий клубок з сумнівів і очікування.

Здалося, ніби секунди розтягнулися в довгі хвилини. Тепер новорічна гірлянда, яка блимала на вікні, ніби відраховувала час. Раптом відчув, як і в нього в грудях відгукнувся той час, ніби там і справді був годинник.

Єва підвела погляд і вперше дозволила собі глянути прямо. Світло-карі очі з зеленими райдужками просто світилися від впевненості у собі й любові до життя. Скільки сили було в погляді Матвія, що він міг би рухати гори… Червоні пухкі губи були настільки чуттєвими, що шарілася від одної думки про них. А його запах? І що цей привабливий чоловік забув на її кухні і у її поломаному житті? В грудях знову закололо. Відповіла щиро:

— Я не знаю…

Матвій повільно видихнув і усміхнувся. Секундна стрілка припинила шалено мотатися у грудях, як дурна. Схоже йому теж скоро буде потрібен новий годинник.

— Якщо ти не знаєш, то довіримося тому, що знаю я. Підеш зі мною на побачення?