Глава 3_Єва

Запах лікарні просочився в кожну клітку тіла. Особливо нею пахло волосся. Розплутала довгі каштанові пасма з гульки й стала під теплі струмені води. Як добре повернутися додому!

Після курсу крапельниць стало краще, проте в грудях ще поколювало. Єва ніби вже й змирилася з втратою коханого, та серце все ніяк не затягнуло своїх ран. Душа все нила й крутилася всередині, не знаходячи собі місця.

Вже б і боротися перестала, якби не Соня. Заради доньки Єва була готова витерпіти будь-який біль!

Зупинилася навпроти дзеркала, розплутуючи вологе волосся. Трохи бліда і стомлена жінка глянула на неї з того боку. Скоро донька повернеться, треба додати очам трохи блиску!

Косметичка завжди відкривається легше серця. Ще з юних років Єві було простіше замазати сліди сліз чи недоспаної ночі, ніж поділитися болем хоча б з кимось. Андрій довго колупав її мушлю, витягуючи на світ найщиріші емоції, та його нема і мушля знову закрилася…

Втому замалаза тоналкою, а тінями приховала ще глибші тіні. Трохи туші, помади й вона знову схожа на себе. Шкода, що лише зовні…

Минуле з Андрієм мало б бути найкращим аксесуаром, який носиш на собі радо багато років після, проте воно стало каменем, який з часом все більше тягнув до землі. Адже це через неї він… Через неї…

Клацнув замок на дверях і порожнеча всередині, що резонувала з порожнечею в будинку, наповнилася веселим щебетом малого сонечка. Скучила за донечкою до тремтіння в пальцях!

— Мамо, матусю, в мене для тебе є справжнє диво!

Підхопила пʼятирічну доньку на руки й міцно пригорнула до себе.

— Тобі не можна! — пробурчала від входу матір і тяжко зітхнула.

Мала щебетала як скучила і що останні кілька днів те й робила, що шукала справжнісінького Діда Мороза, та бороди у всіх були на резинках…

— Якщо борода несправжня, то і дід теж. Так, матусю?

Сховала усмішку у волоссі доньки, яке пахло зеленим яблуком і свіжістю. Соня сиділа на руках і вертіла подарункову коробочку. Єва одразу зрозуміла, що то для неї, проте вирішила не перебивати розповідь малої.

— А потім я знайшла у торговому центрі його онука! Уявляєш, мамо? Справжнісінького!

Схоже, вона все ж таки щось упустила…

— Чийого онука? — запитала, повертаючи доньку на руках, аби бачити її оченята.

— Онука Діда Мороза! Він і сам Мороз. І він допоміг мені знайти справжнє диво! Може він і тобі допоможе його знайти?

Єва завжди дивувалась якими хитрющими можуть бути ці милі оченята. У хвилини, коли донька вигадувала нові капощі, вона нагадувала маленьке лисеня.

Соня відмовилася класти подарунок під ялинку. Сказала, що у новому році їх обох чекає нове життя, а тому подарунок треба відкривати зараз!

Єві відібрало мову, коли вона побачила годинник. Неймовірно гарний та неймовірно дорогий.

— Ти ж казала, що твій зламався? Тепер в тебе буде новий! — заплескала в долоні донька.

Провела тонким пальцем по контуру серця й не змогла стримати тремтіння.

— Доню, де ти його узяла?

— Тобі подобається? — затамувала подих мала.

— Дуже подобається!

— Ура! Його нам онук Діда Мороза подарував! Його звуть Матвій і він підробляє власником в крамниці годинників у вільний час, коли не допомагає Діду з подарунками. Класно, еге ж?

Єва перевела розгублений погляд на матір, але та лиш знизала плечима.

— Він був надто любʼязний і так впевнено зробив цей подарунок, що навіть я не змогла заперечити! Сказав, якщо будуть питання, то звертатися і Соню не сварити.

Дурня якась… З чого б загадковому Матвію робити її доньці такі подарунки?

— Приміряй, мамо!

Єва не змогла відмовити благальним вогникам в очах доньки й протягнула руку. Мала приклала годинник до її запʼястка, проте застібнути не змогла. Довелося допомогти.

Ніколи ще власні руки не здавалися Єві настільки гарними! Вона могла б і сама купити собі подібний подарунок, та ніколи не думала, що носити таку прикрасу настільки особливе почуття! В грудях щемно потепліло.

— Вааа…. — протянула Соня, вертячи в долонях її руку. — Він і справді чарівний! Як справжнє диво! Так, матусю?

Поцілувала Соню в чоло і міцніше пригорнула до себе. Треба було б сказати їй, що приймати подарунки від незнайомців погана ідея, та слова застрягли в горлянці. Несподівана думка раптом заполонила свідомість. А чом би й ні? Чому в житті все завжди має бути так складно? І чому навіть добрі вчинки завжди оцінюються в першу чергу матеріально? Захотілося і самій повірити в чудо і чистоту людського добра. Особливо напередодні Нового року.

— Так, доню! Це і справді диво! Дякую, моя хороша! Ти найкраща донька у світі!

А далі вони разом готували салати. Соня допомагала як могла. Вона вже не вперше тримала в руках ножа. Вони тягали потроху смаколики й підспівували новорічним пісенькам. Навіть гірлянду біля ялинки увімкнули й всілися дивитися кіно “Сам удома”. А коли матір пішла Єва повела Соню вкладатися спати.

Сиділа біля ліжка доньки й гладила її волосся. Дуже скучила за ці дні, які довелося провести у лікарні.

— Мамо, ти відчуваєш, що стрілка у твоєму годиннику більше не поспішає? А якщо все ж спішитиме чи зупиниться, в тебе тепер є інший, нехай він відміряє час!

Дитяча безпосередність зачаровувала не гірше за дива. А може й була справжнім дивом?

— Відчуваю, сонце! Все тепер буде добре.

— А він красунчик! — знову з хитринкою глянула мала, за що отримала показово здивований погляд мами.

— Хто?

Єва і сама зрозуміла, про кого говорить Соня. Чомусь ніяк не вдавалося викинути вигаданий образ принца з казок з голови.

— Онук Діда Мороза. А ще він добрий і в нього теплі руки! Дуже не хотілося його відпускати…

— Розумію, доню. Він зробив дуже цінний подарунок. Ти не забула подякувати?

— Не забула, та хотіла б я віддячити йому більше...

— Ти теж можеш йому щось подарувати від себе. Щось дуже цінне. Якщо хочеш, можемо завтра щось купити й занести йому на роботу, а поки лягай спати!