Глава 1_Соня

Соня вже другу годину блукала торговим центром, майстерно ухиляючись від цікавих поглядів охоронців і інших дорослих. У дівчинки була важлива справа — знайти новорічне диво! Декілька днів пошуків справжнього Діда Мороза принесли лише розчарування і кілька зірваних борід з самозванців. Тоді бабуся й розповідала, що бачила колись саме тут справжнісінького новорічного Діда!

Стрілка на великому годиннику, біля якого проходила вже вшосте, невблаганно рухалася вперед. Соня все більше хвилювалася і досадливо підтискала губи. Бабуся зазвичай лишала її в дитячій зоні до тих пір, поки стрілка не показувала на велике число два на циферблаті. Отже, ще трішки і її кинуться шукати! Місія буде провалена…

Поряд почувся свист. Дівчинка юркнула під лавку і з-за рогу в ту ж секунду показався охоронець. Витерла маленькою долонькою піт з чола і голосно видихнула. Пронесло! Дядько в сірому пішов, а Соня показала язика йому вслід. Непривітний старий точно заслужив на вуглину під ялинку замість подарунка! Він мав злий голос і зовсім не посміхався!

Раптом Соня помітила дивну блискучу купку поряд з ногою. Дістала з рюкзачка велику лупу, з якою ніколи не розлучалася, й придивилася пильніше. Жовті розсипані блискітки заграли барвами, нагадуючи справжнісінький чарівний пилок.

— Ваа… — захоплено видихнула дівчинка.

Довгі чоловічі ноги, що якраз проходили повз, зупинилися прямо перед схованкою дівчинки. Соня повернулася разом з лупою й подих перехопило. На червоних шовкових штанах знизу був білий пух, а на ньому малесенькі блискучі сніжинки.

Поряд на підлогу опустився великий червоний мішок.  Вона таки знайшла Діда Мороза! Так-так-так! Ура!

Дівчинка висунула носа з-під лавки, очікуючи побачити справжнісіньке диво, й посмішка застигла на її обличчі. То було ніяке не диво… Звичайний мужик в костюмі! Інші дорослі хоч ховали свій обман під бородою, а цей…

Чоловік присів й зацікавлено глянув на лупу в маленьких ручках.

— Мала, ти що під лавкою робиш?

— Диво шукаю!

— Хм. А де твої батьки?

— А твої де?

— Мої?

Соня вилізла з-під лавки, стала перед чоловіком й обурено склала руки, надувши щоки.

— Вони б мали навчити, що брехати не можна! — ткнула вона пальчиком чоловіку у груди. 

Скільки зусиль і все дарма? Вона так і не зможе допомогти мамі? Очі защипало й груди стиснуло бридкими лапами образи.

— Так а хто бреше?

Незнайомець розгублено потер чоло й прибрав чорнявого чубчика з очей. Зелені оленячі ріжки на його голові смішно підстрибнули. Його погляд якось винувато блукав по обличчю малої.

— Ти не справжній Дід Мороз!

— Ааа. Ти про це... Звичайно, я не Дід. Він же старий! Але я теж Мороз! Справжнісінький!

Соня недовірливо оглянула новорічний костюм чоловіка і сумку з подарунками поряд. Надія запалила дитячі очі шаленим вогником.

— Ти його онук?

Чоловік розсміявся, а потім кивнув головою.

— То де твої батьки?

Соня вирішила говорити лише правду, аби онук Діда Мороза згодився подарувати їй справжнє диво.

— Мій тато янгол і він на небі, а мама у лікарні! — відповіла дівчинка і додала зовсім тихо. — В неї зламався годинник…

Усмішка трохи розтанула на вустах незнайомця. Він озирнувся довкола, ніби когось виглядав. Аби лише не охоронця!

— Я тут з бабусею. Вона на четвертому поверсі. Думає, що я граюсь на майданчику. Проте мені треба було дуже тебе знайти!

— А чому з бабусею не пішла шукати Діда Мороза?

— Бо знайти справжнє диво з чужою допомогою ніхто не може! Так каже мій дідусь.

Чоловік підвівся, підхопив свою торбу й нахилив голову. Оленячі ріжки зʼїхали йому ледь не на очі й Соня зареготала. Незнайомець тепло посміхнувся їй у відповідь.

— То що ти хочеш у подарунок від Діда Мороза? Я, як його онук, спробую виконати прохання. Якщо ж не вистачить сили обіцяю передати його ельфам, а ті передадуть Діду! Ходімо на четвертий поверх, по дорозі розповіси.

Соня збиралася з думками й усе ковтала слова. Як же сказати, щоб точно допомогло?

Злюка-охоронець, що ледь не піймав її за комір минулого разу, підозріло глянув на її нового супутника. Дівчинка вхопила незнайомця за руку, а потім обернулась і показала дядькові в сірому язика.

Вони підійнялися на останній поверх. Бабуся сиділа на лавці вже за рогом, а Соня досі не змогла вичавити з себе прохання.

— То що ти хочеш? — знову присів перед нею навколішки онук Діда Мороза. — Може ляльку, чи ролики, чи новий велосипед?

— Мені потрібне диво!

— Добре. Яке диво тобі потрібне?

Соня не відриваючись дивилася в очі чоловіку і раптом зрозуміла, що в нього дуже теплий погляд і приємне обличчя. Таким людям можна довіряти!

— Моя мама хворіє, відколи татко став янголом. У неї в середині є годинник. Він у всіх є. І він рахує час, який людина має прожити. Її годинник зламався… Секундна стрілка зупиняється коли їй заманеться, ато шалено летить вперед. Бабуся каже, що мамі допоможе справжнє диво, бо вона занадто тужить…

Посмішка повністю згасла на устах чоловіка, проте вона не покинула його очей. А згодом він знову тепло усміхався, як і раніше.

— Знаєш, у вільний час я тут підробляю в цьому торговельному центрі. І працюю якраз в магазині, де продають годинники. Ми можемо обрати твоїй мамі новий, якщо хочеш.

— Чарівний? Він буде як справжнє диво?

— Можливо. Як і каже твій дідусь, справжнє диво можна знайти лише самотужки. Особливо всередині себе. Та ми спробуємо допомогти як зможемо! Добре? А тепер скажемо твоїй бабусі де ти й підемо разом обирати годинник. Згода?

Бабуся трохи побурчала, та онук Діда Мороза сказав їй щось на дорослому, і вона все ж згодилась піти. Соні не дуже сподобався її жалісливий погляд, але хай вже буде. Дівчинка подумала трохи й знову вклала свої пальчики у велику теплу чоловічу долоню. Вони вирушають за справжнім дивом!