Глава 1_Соня

Соня вже другу годину блукала торговим центром, майстерно ухиляючись від цікавих поглядів охоронців і інших дорослих. У дівчинки була важлива справа — знайти новорічне диво! Декілька днів пошуків справжнього Діда Мороза принесли лише розчарування і кілька зірваних борід з самозванців. Тоді бабуся й розповіла, що бачила колись саме тут справжнісінького новорічного Діда!

Стрілка на великому годиннику, біля якого проходила вже вшосте, невблаганно рухалася вперед. Соня все більше хвилювалася і досадливо підтискала губи. Бабуся зазвичай лишала її в дитячій зоні до тих пір, поки стрілка не показувала на велике число два на циферблаті. Отже, ще трішки і її кинуться шукати! Місія буде провалена…

Поряд почувся свист. Дівчинка шмигнула під лавку і з-за рогу в ту ж секунду показався охоронець. Витерла маленькою долонькою піт з чола і голосно видихнула. Пронесло! Дядько в сірому пішов, а Соня показала язика йому вслід. Непривітний старий точно заслужив на вуглину під ялинку замість подарунка! Він мав злий голос і зовсім не посміхався!

Раптом Соня помітила дивну блискучу купку поряд з ногою. Дістала з рюкзачка велику лупу, з якою ніколи не розлучалася, й придивилася пильніше. Жовті розсипані блискітки заграли барвами, нагадуючи справжнісінький чарівний пилок.

— Вааа… — захоплено видихнула дівчинка.

Довгі чоловічі ноги, що якраз проходили повз, зупинилися прямо перед схованкою дівчинки. Соня повернулася разом з лупою й подих перехопило. На червоних шовкових штанах знизу був білий пух, а на ньому малесенькі блискучі сніжинки.

Поряд на підлогу опустився великий червоний мішок.  Вона таки знайшла Діда Мороза! Так-так-так! Ура!

Дівчинка висунула носа з-під лавки, очікуючи побачити справжнісіньке диво, й посмішка застигла на її обличчі. То було ніяке не диво. Звичайний мужик в костюмі! Інші дорослі хоч ховали свій обман під бородою, а цей…

Чоловік присів й зацікавлено глянув на лупу в маленьких ручках.

— Мала, ти що під лавкою робиш?

— Диво шукаю!

— Хм. А де твої батьки?

— А твої де?

— Мої?

Соня вилізла з-під лавки, стала перед чоловіком й обурено склала руки, надувши щоки.

— Вони б мали навчити, що брехати не можна! — ткнула вона пальчиком чоловіку у груди. 

Скільки зусиль і все дарма? Вона так і не зможе допомогти мамі? Очі защипало й груди стиснуло бридкими лапами образи.

— Так а хто бреше?

Незнайомець розгублено потер чоло й прибрав чорнявого чубчика з очей. Зелені оленячі ріжки на його голові смішно підстрибнули. Його погляд винувато блукав по обличчю малої.

— Ти не справжній Дід Мороз!

— Ааа. Ти про це... Звичайно, я не Дід. Він же старий! Але я теж Мороз! Справжнісінький!

Соня недовірливо оглянула новорічний костюм чоловіка і сумку з подарунками поряд. Надія запалила дитячі очі шаленим вогником.

— Паспорт, будь ласка! — і показала відкриту долоньку, ворушачи пальцями.

— Отак одразу? В мене при собі тільки водійські права.

— Годиться!

Мала нахмурила лоба, вчитуючись в слова, підозріло глянула, а потім знизала плечима.

— М… О… Я ще погано читаю…

— Тут фамілія написана “Мороз”.

— То ти його онук?

Чоловік розсміявся, а потім кивнув головою.

— То де твої батьки?

Соня вирішила говорити лише правду, аби онук Діда Мороза згодився подарувати їй справжнє диво.

— Мій тато янгол і він на небі, а мама у лікарні! — відповіла дівчинка і додала зовсім тихо. — В неї зламався годинник…

Усмішка трохи розтанула на вустах незнайомця. Він озирнувся довкола, ніби когось виглядав. Аби лише не охоронця!

— Я тут з бабусею. Вона на четвертому поверсі. Думає, що я граюсь на майданчику. Проте мені треба було дуже тебе знайти!

— А чому з бабусею не пішла шукати Діда Мороза?

— Бо знайти справжнє диво з чужою допомогою ніхто не може! Так каже мій дідусь.

Чоловік підвівся, підхопив свою торбу й нахилив голову. Оленячі ріжки зʼїхали йому ледь не на очі й Соня зареготала. Незнайомець тепло посміхнувся їй у відповідь.

— То що ти хочеш у подарунок від Діда Мороза? Я, як його онук, спробую виконати прохання. Якщо ж не вистачить сили обіцяю передати його ельфам, а ті передадуть Діду! Ходімо на четвертий поверх, по дорозі розповіси.

Соня збиралася з думками й усе ковтала слова. Як же сказати, щоб точно допомогло?

Злюка-охоронець, що ледь не піймав її за комір минулого разу, підозріло глянув на її нового супутника. Дівчинка вхопила незнайомця за руку, а потім обернулась і показала дядькові в чорному язика.

Вони підійнялися на останній поверх. Бабуся сиділа на лавці вже за рогом, а Соня досі не змогла вичавити з себе прохання.

— То що ти хочеш? — знову присів перед нею навколішки онук Діда Мороза. — Може ляльку, чи ролики, чи новий велосипед?

— Мені потрібне диво!

— Добре. Яке диво тобі потрібне?

Соня не відриваючись дивилася в очі чоловіку і раптом зрозуміла, що в нього дуже теплий погляд і приємне обличчя. Таким людям можна довіряти!

— Моя мама хворіє, відколи татко став янголом. У неї всередині є годинник. Він у всіх є. І він рахує час, який людина має прожити. Її годинник зламався… Секундна стрілка то зупиняється коли їй заманеться, а то летить вперед. Бабуся каже, що мамі допоможе справжнє диво, бо вона занадто тужить…

Посмішка повністю згасла на устах чоловіка, проте вона не покинула його очей. А згодом він знову тепло усміхався, як і раніше.

— Знаєш, у вільний час я тут підробляю в цьому торгівельному центрі. І працюю якраз в магазині, де продають годинники. Ми можемо обрати твоїй мамі новий, якщо хочеш.

— Чарівний? Він буде як справжнє диво?

— Можливо. Як і каже твій дідусь, справжнє диво можна знайти лише самотужки. Особливо всередині себе. Та ми спробуємо допомогти як зможемо! Добре? А тепер скажемо твоїй бабусі де ти й підемо разом обирати годинник. Згода?