9 Розділ: Болота

За кілька днів мандрівники пройшли Вогненні землі. І ось на їхньому шляху виникло нове випробування – ядовиті болота, яким не було ні кінця, ні краю. Сморід і ядовиті випаровування, які стали доноситись до героїв ще задовго до їхнього наближення до боліт, вивертали органи навиворіт і роз'їдали очі. Відкриті ділянки шкіри покривалися червоними плямами і страшенно свербіли.
- Невже цей кошмар тут завжди був чи це справа рук Аракулума? - Після чергового нудотного нападу запитала Елла.
- Так чи інакше, але обійти болота не вийде. Назад повернутись ми вже не зможемо. Монети втратили магію. Тепер лише болота. А що нас чекає за ними, це вже питання? - Відповів їй Сокан, витираючи сльози зі збуджених очей. - І нам треба зупинитись і подумати, як іти далі.
Але стоять і вирішувати виявилося складніше, чим можна було собі припустити. Їдкий газ упивався в шкіру і, здавалося, роздирав її. Легені здавлювало та обпалювало. Молоді ельфійки, що не звикли до такого, дістали з карманів плащів шовкові платки й обв'язали їх навколо голови й шиї так, щоб закрити ніс і рот. Слідом за ними також зробили Марк, Сокан і Гарвард, але вже тим, що було в них під рукою. Рукави були натягнуті до самих кінчиків пальців і накинуті каптури. Незахищеною залишалася верхня частина обличчя. І тому сльози текли струмками зі всіх шести пар очей.
- Ось би ще очі зачинити і йти! – Тупнула ногою Ізабелла. - І, якби не болота, я б довела всіх до потрібного нам місця. На місцевості я орієнтуюсь інтуїтивно. Але цей сморід просто збиває мене з ладу.
– А я так взагалі вже мислити не в змозі. – Завірив молоду принцесу гном.
Зненацька для всіх вихід знайшов Сокан:
- Ми всі обв'яжемося мотузкою, щоб ніхто не зійшов із стежки. Усі закриємо очі, крім того, хто буде йти попереду. І підемо. Коли у першого зовсім втомляться очі, його замінить той, хто йде за ним, у кого за час просування очі зможуть відпочити. Усі охоче закивали головами. Черговість визначив жереб.
Болота виявилися тягучими та вибоїстими. Ідучи купинами і іноді провалюючись у воду, подорожанам марилося, що з кожним кроком болото затягує все глибше і глибше. Тому просувалися шукачі книги повільно, намагаючись акуратно ступати. Особливо старалися ельфійки. Вони йшли, весь час ойкаючи та охаючи, якщо якась нога провалювалася в яму чи зачіпалася за корч, яких тут було мабуть-невидимо. Для таких чистих істот це болото здалося пеклом на землі.
Спершу першим йшов Гарвард, але він швидко змінився Беллою, яка теж швидко змінилася Марком. Марк же запекло намагався витримати таке випробування, як просто дивитися вперед і вести за собою інших болотом. Він - воїн і він не міг так легко здатися. Тим більше, що очі ніби відпочили, і йти першим легше. Але з кожним кроком через м'який торф Марк просідав усе глибше. Він напружував зір, щоб вибирати більш щільний ґрунт, але туман зі сліз застеляв очі. Їх стан ускладнювала ще й абсолютно безвітряна погода. Іти ставало просто неможливо. Оглянувшись назад, щоб оцінити пройдений шлях, Марк з подивом відзначив, що пройшли вони навряд чи три десятки метрів. Якщо так і далі піде, то вони не виберуться звідси ніколи. Розпач заповнив серце воїна. І тут він заплющивши очі, і зрозумів, що розмикати їх більше зовсім не бажає. Великан зупинився. Всім стало зрозуміло, що прийшла черга чергового мандрівника займати роль ведучого.
Наступним провідником була Елла – молодша із сестер. Вона досить жваво почала вести своїх супутників, щоб за короткий час встигнути просунутися подалі. Але чи то отрутні гази стали ще більш їдкими, чи то вся ця обтяжлива обстановка так подіяла на життєрадісну бовтушку, що та стала плакати. І скоро вже не могла стримувати ридання.
- Не смій ридати! - Почула вона суворий голос Ізабелли позаду. - Ти виснажиш усі запаси свіжого повітря у своїх грудях.
- Що? Що ти тільки що сказала? - Крізь ридання промовила Елла.
- Не смій ридати!
- Ні, не те. – Схлипувала Елла.
- Бережи свіже повітря? - Здивовано промовила старша принцеса.
І тут раптово припинилися ридання, схлипування.
- Точно! Свіжий подих! - Запал Елли передався й іншим, і подорожани потягнулися за пов'язками і стягли їх з очей. Дивлячись крізь сльози, всі спостерігали, як Елла скидала пов'язку з голови, відкинула свій плащ і, пританцьовуючи, намагалася щось дістати з-за спини. Це нагадувало божевілля. Але плащ став важким від отрутної вологи і не давав Еллі вільно рухатися.
- Та допоможіть мені! – Обурилася Елла. - Ну, хоч хтось!
Першим кинулася допомагати Ізабелла, що була поруч, слідом за нею Сокан, а слідом за ним потягнулися й інші.
Ізабелла відкинула плащ Елли убік і притримала його, а Сокан допоміг дівчині дістати за спини те, заради чого вона затіяла всю цю сцену.
- Ламарум наетум! - Пролунав голосний крик Елли, і вона в ту ж мить підняла руку вгору із затиснутим у ній срібним скіпетром.
На очах з вершини скіпетра вирвався струмінь снігу на кілька метрів завширшки. І закружляли широким водоспадом навколо мандрівників сніжинки, очищаючи повітря. Не пройшло й кілька хвилин, як дихати і дивитися стало набагато легше. Ширини снігового кола цілком вистачало для того, щоб пересуватися рядком по топких та вибоїстих місцях. Друзі йшли по можливості швидко, дихаючи на повні груди, а сніжинки вальсували навколо негустим маревом, дозволяючи досить добре бачити шлях.
Пройшовши пару купин, Марк оступився і одразу просів у болото до поясу. Він спробував вибратися сам, але самостійність затягувала його ще глибше. Марк йшов за всіма. Гном, що йшов перед ним, почув шерех і метушню. Він обернувся і побачивши силача, що тоне в болоті, кинувся йому на допомогу. Схопившись за його руки, гном спробував витягнути його. Але великан так міцно взявся за рятівника, що потягнув гнома із собою. Почувши крики про допомогу маг і ельфійки озирнулися, і, не гублячи ні секунди, теж кинулися до гнома і воїна на допомогу. Сокан, що підбіг першим, теж спробував їх витягнути самостійно, але, не втримавшись на ногах, звалився до них.
- Ну от, приїхали! - Вигукнув він.
- Це колись закінчитися? То каміння падає, то майже згоряємо, то в болото провалюємось. Просто страх якийсь !!! - Заголосили принцеси.
- Хто б говорив ! – Насупився Марк. - Ну, і як вилазити будемо? Дівчата нас не витягнуть.
Гарвард подивився на Сокана і тільки зібрався щось сказати, як воїн його випередив:
- Магію застосовувати не можна. У неї є слід і нас швидко знайдуть чаклуни.
- Так, я теж про це чула від матері. - Сказала Белла. - Але я дуже сумніваюся, що хто-небудь поткнеться в ці гнилі місця з власної волі.
- Тим більше за нами, які вже наполовину застрягли у цій смердючій гидоті. - Додала Елла.
- Ну, то що? Чаклуємо чи ні? – Допитувався Гарвард, який усе більше просідав біля трясовини.
- Чаклуємо! - Хором відповіли Елла, Белла, Ізабелла.
- Ні! - Так само хором відповіли їм Сокан та Марк.
– Це чому ж? - Разом поставили запитання сестри-ельфійки. - Чаклунів боїтеся?
- Ні. - В один голос відповіли Марк і Сокан.
- Вирішуйте швидше. - Пробурчав гном, що поринув у болото вже по горло. Марк теж по самі груди просів у трясовину. Треба було щось швидко вирішувати. Усі погляди звернулися на молодого мага. Напруга наростала.
Сокан на секунду затих, глибоко зітхнув і махнув рукою:
– Гаразд! Але я ні за що не ручаюся! Сестри переглянулись, нічого не розуміючи.
Маг дістав свій жезл, прочитавши заклинання. І магічна сила почала витягати хлопців із трясовини та бруду. Сокан здивувався. Це не пройшло повз очі Ізабелли. Але вона залишила своє запитання на потім.
За кілька миттєвостей чоловіки вже стояли на землі. Їхній одяг був мокрий, і з нього періодично капала смердюча грязь. Дівчата, переглянувшись, почали сміятися, а врятовані лише важко зітхнули. Сокан пройшов повз ельфієк, що сміються і сказав:
- Не смійтеся, щоб вам не довелося плакати.
- Ми? Плакати? – Сестри стали сміятися ще сильніше. Елла витирала обома долонями сльози, що котилися з очей, Белла схопилася за живіт, ледь не впустивши магічний жезл, а Ізабелла так гучно реготала, що Марк і Гарвард мимоволі теж почали посміхатися.
Продовжуючи свій шлях, ельфійки йшли поперед хлопців і нестримно продовжували реготати, постійно відновлюючи вигуками всю нещодавню картину. Періодично повертаючись до хлопців обличчям, вони бачили їх брудні обличчя, і знову згиналися навпіл від нового приступу сміху. У цей час відбулося те, про що попереджав Сокан. Елла, Белла та Ізабелла, все ще сміючись, йшли спиною вперед і не помітили ями. Вони полетіли вниз, ковзаючи по бруду. Сидячи внизу ями посередині великої калюжі, сестри почали обурюватись. Дівчата з легкістю ланей вистрибнули з ями, але виявилося, що весь їхній одяг, як і вони самі, був повністю заляпаний брудом, від якого йшов страшний сморід. В один голос ельфійки затараторили:
- Ні! Тільки не це! Тільки не грязь! Тільки не грязь! Який жах! Просто страх!
- Невже ви бруду боїтеся? - Запитавши гном, піднімаючи срібний жезл, що випав, зі словами «Ламарум наетум». І білосніжні сніжинки знову закрутилися навколо подорожан, очищаючи повітря.
- Так! - Скрикнули сестри хором, ледь не плачучи .
Усе ще йдучи болотом, дівчата не могли заспокоїтись, постійно обурюючись. Вони боялися поправити прилипле до обличчя волосся, поправити одяг, що задерся. Принцеси ельфійського лісу йшли, розвивши руки осторонь і розчепіривши пальці, щоб лишній раз не торкнутися цієї такої страшно неприємної, нестерпно смердючої гидоти. Їх голосіння зрештою довели чоловічу частину компанії до сказу.
– Ну, скільки можна? Досить говорити про грязь на одязі! – Прокричав Марк. - Та й взагалі про грязь, про сморід і кошмар!
- Не можемо! Що б ельф був у бруді? Неприпустимо! Неможливо! Подивіться на наш одяг! Він промок до ниток і вкрився клубками бруду. Навіщо ми взагалі пішли через болото?
Дівчата обурювалися і обурювалися. Марк став божеволіти. Він шепнув на вухо Сокану:
- Друг, рятуй! Я більше не витримаю!
- Добре. - Сокан дістав із сумки карту. Вона сказала йому, що недалеко є річка. Розповівши Маркові про таку удачу, вони разом підійшли до сестер. Хлопці мовчачи переглянулись. Марк схопив Еллу і Беллу за рукави і потягнув їх за собою, а Сокан простягнув золотокосій принцесі руку і сказав:
- Тут недалеко є річка. Там ви зможете відмитися самі та почистити свій одяг. Ізабелла несміливо посміхнулася й обережно вклала свої пальці у запропоновану долоню. Сокану здалося, що його руки торкнувся найтонший та найніжніший бархат. Це так вразило мага, що він міцніше стис руку дівчини. Весь цей час він придивлявся до ельфійки, кожний зустрічний погляд у його бік зачаровував сильніше за будь-яке заклинання. Ідучи під руку із Соканом, Ізабелла відзначила про себе, що якась її частина зовсім не хоче, щоб ці болота закінчувалися. Вона хотіла йти так цілу годину, теплота запропонованої долоні зігрівала її.