7 Розділ: Кохання і Вогняні землі

Ізабелла й Сокан йшли поперед усіх, періодично поглядаючи один на одного. Іноді їхні погляди зустрічалися і тоді молоді люди зніяковіло відводили очі убік. Гарвард, дивлячись на цю сцену, все сильніше й сильніше придивлявся до них, а потім раптом запитав:
– Що з ними таке? Схоже, вони подобаються один одному!
- Із чого ти це взяв? – Здивовано запитали молодші сестри Ізабелли.
- А ви подивіться, як вони дивляться один на одного! Аж іскри летять від їхніх очей!
- Ой, та не може такого бути! Наша сестричка людей не дуже любить.
- Так він же маг, а не людина! Елла й Белла переглянулись і знизали плечима. Тут у їхню розмову втрутився Марк.
- Знаєте, Сокан гарний хлопець. Ох, якби ви тільки бачили, як молоді продавчині на нього реагували, коли він з ними говорив! Ха-Ха, це було щось!
 Після цих слів Елла і Белла захвилювалися і побігли до сестри. Наздогнавши її дорогою, Элла, схиливши голову, близько-близько підійшла до старшої ельфійки і пошепки покликала її:
- Іза, можна тебе на хвилинку?
- Я ж просила не називати мене так за межами дому! – Також пошепки відповіла золотокоса дівчина.
- Вибач, сестро. Це терміново!
Ізабелла зітхнула, і трохи відставши від Сокана, відійшла вбік.
- Що сталося? – Невдоволено вимовила вона.
- Нам здається, чи цей маг тобі припав до смаку? Ти так дивишся на нього, ніби погляду відірвати не можеш.
- Що??? Нічого подібного! У нього просто шляпа дивна, ось я й дивуюся, як вона виглядає на його чорному волоссі.
- Ага. - Відповіли їй сестри, кидаючи на неї сумнівні погляди.
- Та не подобається він мені! Як вам взагалі таке на думку спало? У нас завдання, про яке треба думати насамперед. Із цими словами ельфійка розвернулася й, виражаючи всім своїм виглядом невдоволення, пішла вперед.
- Щось тут нечисто. - Сказала Елла і подивилась на крокуючого попереду Сокана. - Хоча шляпа і справді дивна.
- Згодна. - Відповіла їй Белла. - Дивовижна.
Весь день, що залишився, сестри не зводили очей з Ізабелли та Сокана.
Пізно вночі, коли всі спали, Ізабелла прокинулася в мокрому поті й тремтячи від страху. Їй приснився сон, як вона намагалася врятувати матір, але сама ж потрапила в пастку. Перелякана ельфійка вийшла з палатки і присіла на колоду, що лежить біля дотліваючого кострища. Через пару хвилин по її спині пройшло тремтіння, і вона чхнула. Від цього звуку прокинувся Сокан. Він, позіхаючи, вийшов із шатра, і підійшов до Ізабелли:
- Ти чого не спиш? 
Дівчина навіть не підвела очі до мага, придивляючись на вугілля, що ледь горіло:
- Та, просто. Сон поганий приснився.
- А-А-А, тепер зрозуміло. А чхаєш тоді чому, захворіла? Сокан підкинув сухих гілок до вогнища. Вогонь, мов цього й чекав, спалахнувши яскравим полум'ям.
- Ні, просто прохолодно на вулиці, ось і чхаю. І в цей момент Ізабелла здригнулася. Це не пройшло повз очей молодого мага. Сокан повернувся до своєї палатки і виніс свою мантію. Мовчки накинувши її Ізабеллі на плечі:
- Ось так буде тепліше. Не засиджуйся довго. Добре?
- Угу - Відповіла дівчина.
Сокан посміхнувся і пішов спати далі. Ельфійка, так і не подивившись в очі юнакові, продовжувала спостерігати, як яскраві язики полум'я лижуть гілки. І тільки коли маг повністю зник у наметі, посміхнулася.
Ранком ельфійка прокинулася, почувши знайомі голоси, що кликали її. Відкривши очі, вона побачила своїх молодших сестер, які були чимось схвильовані.
- Що сталося? Чим ви знову незадоволені, сестри? – Зітхнула Ізабелла, протираючи свої сонні очі.
- А ти сама подивись. Старша сестра сіла і побачила, що лежала, вкрившись мантією мага. Зрозумівши, що у темряві ночі переплутала мантію з ковдрою, Ізабелла переполошилася. Вона підхопилася і з переляком у голосі затараторила:
- Це не те, про що ви, певно, подумали. Мені вночі приснився кошмар. Через нього мені стало страшно, і я вийшла з палатки. Багаття майже догоріло, і мені стало холодно. Я ніяк не могла зігрітися і чхнула. Від цього звуку, швидше за все, прокинувся Сокан і вкрив мене своєю мантією. Тільки для того, щоб мені стало тепло, от!
- А нам здається, що ти щось сховаєш від нас. Ізабелла раптом розлютилася і різко відповіла:
- То яка вам різниця, що відбулося? Та й взагалі, досить чіплятися до мене!
- Іза!? Здивовано скрикнули молодші сестри. Старша принцеса зло фиркнула і буквально вибігла з палатки. Вона так різко вискочила з нього, що зненацька зіштовхнулася з Соканом, що проходив повз. Хлопець встигнув відскочити. Але, побачивши, грізну гримасу на обличчі принцеси, стурбовано запитав:
- Все гаразд, Ізабелло?
- На! Забери свою мантію! - Грізно відповіла вона, тицьнувши мантію прямо в хлопця, і швидко покрокувала мимо. Маг здивовано подивився на мантію, а про себе подумав: «Даже спасибі не сказала».
Весь ранок і половину дня, поки маленький загін з гортав табір і продовжив просуватися до драконячих земель, Ізабелла була як на голках. Ніхто не насмілювався до неї підійти. Навіть слово ніхто в її бік не промовив. Усі йшли якось тихо і кожен обмірковував щось своє.
Ближче до вечора мандрівники дісталися до «Драконячих хребтів», за якими простяглися «Вогненні землі» – місце проживання драконів, феніксів та іншої живності, що вивергають вогонь. Серед народів ходила легенда, що тут, у цих землях, живе Богиня Вогню та володарка крилатих ящерів. Її краса сліпуча, а палаюче волосся схоже на полум'я вічного вогню. Саме до неї мандрівники і йшли. Шлях через хребти був важким і звивистим. Найбільше заважало те, що всі хребти в буквальному значенні слова дуже сильно нагрівалися. Якщо стати босими ногами на землю, то страшні опіки вам забезпечені. Хребти нагрівалися від магми, що протікає у недрах землі і випливає з іншої сторони хребтів. Тому й місцевість за хребтами знайшла назву «Вогняні землі». Але із заходом сонця рух лави у недрах землі зупинявся, і буквально за кілька хвилин уся місцина навколо змінювалася. Температура падала до нуля, вогники згасали, і земля покривалася памороззю.
П'ять довгих днів мандрівники витратили на подолання хребтів. Звивиста доріжка вела все вище і вище в гори. Вона була настільки вузькою, що один неправильний крок міг умить привести до смерті. Ніхто не ходив тут просто так. Дракони були найсильнішою расою, як фізично, так і магічно. Ці прадавні створіння мешкали по кілька тисяч років і зберігали в собі безліч знань. Тільки маги та алхіміки приходили сюди за порадами та знаннями.    
Тут подорожанам відкрилися величезні простори. На їхній подив рослини у «Вогненних землях» теж росли, але вони були незвичайними, а вогняними. Замість листя на деревах і чагарниках палало багаття. Вся ця земля була зачарована драконами, адже вони єдині істоти, які створювали та підтримували магію в цьому світі. Колись давно три споконвічні дракони: Хранитель, Хаос і Порожнеча створили за допомогою магії цей куточок світу для своїх братів і сестер.
- Сокан, може, начаруєш нам якихось чарів, щоб нам не було так гаряче? — Запитав Гарріард.
- Не можна. - Відповів за мага Марк. - Залишиться слід від чарівництва і злі чарівники знайдуть нас по ньому. І тоді нам буде непереливки. Адже магією володіє лише один Сокан, а якщо їх буде п'ятеро чи ще більше? Навіть не уявляю, що може статися? Так що – не можна.
Якби тільки Марк здогадався, яку велику послугу надав він Сокану. Адже той навіть уявити не міг собі, як розповісти своїм друзям, що він, маг, і не може чаклувати. Все, що він може – це творити ілюзію. Він запекло намагається подолати сумніви, що засіли в ньому. Він читав безліч книжок, старанно вчив заклинання, але магія обминала його стороною. Тільки легкі заклинання, якими міг опанувати кожен, вдавалися йому. Він не знав, чому так з ним відбувається, і від чого таке могло статися. Все, що він міг на даний момент - це приховувати свою ганьбу від інших.
Спускаючись із останньої височини, Ізабелла раптом сказала перші слова за два дні переходу через хребти:
- Ось, ще небагато залишилося.
Усі здивувалися тому, як вона спокійно сказала. А ельфійка, подивившись на обличчя своїх супутників, знову насупилася і пішла далі. Тільки вона зробила крок, як із ущелини у горі вилетів дракон. Від переляку ельфійка швидко побігла назад і сховалася за спиною Сокана. Марк від подиву сів на землю і відкрив рот. І тільки гном був готовий будь-якої хвилини розірвати дракона на клаптики. Але дракон просто плавно кружляв, злітав і падав, не звертаючи жодної уваги на подорожан. Його луска була червоною і яскраво переливалася під сонячними променями. Дракон виглядав ніби застигаюча магма, чорні плями були по всьому його тілу. На голові було дві пари рогів. Одна пара була вигнута убік хвоста, а друга вперед. Шию закривали руді кістяні пластини. Коли ж ящір відлетів подалі, усі опам'яталися від трансу і подивились на Ізабеллу. Її вуха тремтіли, очі були закриті, і вона щось бурмотіла собі під ніс. Сокан тихо підійшов до сестер дівчини:
- Що це з нею? Елла й Белла переглянулись і відповіли:
- Вона з дитинства боїться ящірок, жаб та інших тварин, схожих на них, і боїться чи не до невтомності. Ось така дивина.
- А ви, теж чогось боїтеся?
- Ми ні. - Замотали головами принцеси.
Сокан тихо хмикнув і заговорив із Ізабеллою:
- Не бійся, він уже полетів. Дівчина повільно підвела голову:
- Точно полетів?
- Угу. - Відповів Сокан. Ізабелла одразу отямилася, повела плечима, як би змахуючи із себе щось. Її постава знову стала гордовитою. Насупивши брови і зробивши вигляд, що нічого не було, золотокоса принцеса рушила стежкою вниз. Маг здивовано подивився їй услід, а гном сказав:
- Зовні вдає із собі дорослу, а всередині все ще залишається дитиною. Як ви тільки добралися до наших земель, навіть уявити собі не можу.
- Вона раніше не була такою. Щось трапилося. - Відповів маг і, з запитанням у погляді, подивився на молодших сестер дівчини. Принцеси переполошилися:
- Ми не винні. Просто нещодавно ми побачили, що вона спить під твоєю мантією і подумали, що вона від нас щось приховує, от і все.
- Я її вкрив, бо їй було холодно.
- А навіщо ти заходиш до неї в палатку?
- Я не заходив. Я вийшов зі своєї. Вона сиділа біля згаслого костриця, і вся тремтіла від холоду. От я накрив її своєю мантією, щоб зігрілася.
- Он що! – В один голос викрикнули принцеси. Тут у їхню розмову знову встряв гном:
- Може, підемо, а то наша принцеса піде без нас. Тут Елла й Белла перевели свою увагу на сестру, яка пішла далеко вперед, і поспішили її наздогнати.
- Іза, почекай нас!
- Я ж просила не називати мене так! – Обурилася старша ще сильніше. Вона зупинилася, нервово стиснувши кулаки і ще з більшою зніяковілістю пішла далі. Сокан та Марк поспішили за ними. А Гарвард важко зітхнув, закинувши топор на плечі і теж додавши кроку.
З кожним часом ставало все спекотніше і спекотніше, сонце припікало все сильніше. І незабаром удень йти стало просто нестерпно, навіть зброя розжарювалася до червона і утримати її було неможливо. Земля теж нагрівалася так, що підошва на взутті плавилася просто на очах. Жар вимотував усіх, навіть таких стійких до атмосферних проявів створінь як ельфи. Вирішено було сховатися у печері, що була розташована на піднесенні неподалік. Від важкого шляху воїн заснув, тільки торкнувся головою підлоги. Сокан міркував про подальшу подорож. Елла й Белла сиділи перед гномом, слухаючи його розповіді. І тільки Ізабелла сиділа в найдальшому й темному кутку печери, повернувшись до всіх спиною.
- Якось я плавав на кораблі за море, і один із моїх попутників посперечався з капітаном.
- Ти плавав на кораблі за море? – Здивувалися принцеси, зачаровано вслухуючись у розповідь.
- Звичайно! На судні, на якому я плив, кухар готував такий огидний суп, що всі почали голодувати. І один мій знайомий, з яким я познайомився в порту, незадовго до відплиття, обурився таким відношенням до їжі. Він плив через море, щоб навчитися готувати страви теплих країн. А після, повернувшись на батьківщину і стати найкращим кухарем. Він хотів, щоб його страви подавали самому королю людей. І ось мій знайомий посперечався з капітаном, що приготує суп у багато разів краще за той, що був. В обмін на те, що він дозволить йому і його другу, тобто мені, пливти безкоштовно в обидва боки. Капітан розреготався, але погодився. Які ж були в нього очі, коли вся команда, пасажири і навіть його кок просили добавки по третьому колу! Я допомагав йому на кухні і зміг запам'ятати, як він його готував.
- Де ж зараз твій друг?
- Багато років тому, повернувшись із подорожі, він і справді став кращим кухарем і тепер служить у короля людей як старший кухар. Ставши чоловіком з великим пузом, а був сухорлявим селянином, що прийшов звідкись із півночі. Не передбачувана ця штука – життя. - Засміявся гном, повільно помішуючи вариво в казані.
Увечері стало так холодно, наскільки вдень було спекотно. Марк, Сокан, Елла й Белла сиділи біля костриця, тихо переговорюючись і очікуючи, коли Гарвард приготує свій Зігрівальний суп. Ізабелла все так само сиділа в куті, сховавшись під плащем і іноді тремтіла. Коли суп був готовий і гном став розливати його в тарілки, Елла покликала сестру до столу:
- Ізабелло, йди до нас. Вечеряти будемо.
– Не хочу! – Зло відповіла дівчина.
- Ну, йди. Суп чудовий.
- Не буду! – Крикнула Ізабелла.
- Не чіпляйтеся до неї, хай охолоне. - Сказав гном.
- Так, хай краще охолоне, а то дуже цей суп гарячий. - Раптом відгукнувся воїн, що активно дмухав на паруючий у кухолі суп. Трохи пізніше, доївши останню ложку, Марк потягнувся у казан за добавкою. Гном, помітивши це, стукнув воїна по голові гарячим ополоником.
- А-А-Й! За що!
- Я сказав відчепитися від принцеси, але це не означало залишити її без їжі! - Сердито сказавши гном і накрив казан кришкою.
- Твій суп і справді чудовий, Гарвард! Якщо колись зустрінешся зі своїм другом, передай йому величенне спасибі! – Говорили ельфійки, уплітаючи суп.
- Ха-Ха добре. Думаю, він вас почув. - Гном радісно почухавши бороду, дивився на щасливі обличчя дівчат та інших. Коли всі заснули, Сокан перелив залишок супу в миску і відніс його Ізабеллі.
- Поїж, не муч себе голодом. Він поставив миску поруч із нею і пішов спати. Пізніше маг прокинувся від дивних звуків і побачив, як ельфійка уплітає суп за обидві щоки. Сокан широко посміхнувся і тепер уже заснув спокійним сном.
Рано в ранці наступного дня Ізабелла попросила у своїх сестер пробачення і подякувала гномові за суп. Подорожани вирішили пересуватися в сутінках, на світанку та увечері, коли не так сильно смажило сонце, але ще й не холодно, як у крижаному колодязі. Наприкінці наступного тижня глибокою ніччю мандрівники дісталися величезного вулкана, біля підніжжя якого знаходився вхід до обителі дракона. Ця ніч була настільки холодною, що було видно пару при подиху. Усі куталися у свій одяг. Навіть принцеси натягнули каптури плащів на голів, щоб зігріти свої вушка.