У полоні жовтневої хандри. 2025

Я не хочу тебе ні з ким ділити, 

Вважаю, що нам добре і вдвох.

Життя без тебе, як зовсім не жити!

За тобою і мною ще один крок.

Ти плануєш однаково плити

На човнику й далі удвох.

Сподіваюся, не буду тужити

Й шкодувати про поспішний крок.

                          ***

Не всі ляльки вміють говорити,

А деякі спеціально мовчать, 

Бодай щоб ще один день прожити –

На бачать вони опіки, що димлять. 

Сукня – як броня, усмішка – щит,

В очах – ні сліз, ані докору.

Вона втомилася. Ще одна мить

Й забудеться важливе слово:

"Вільна", а воля, як повітря ковток,

Кожній жінці просто необхідна.

                            ***

Ти мрієш про дім,

І кишені набиті грошима.

Та справа в тім,

Що не в блиску, не в цифрах є сила.

Що таке гроші,

Коли в вухах дзижчить самота?

Що таке гроші,

Коли серце мовчить, як стіна?

Не про багатство мріяти варто,

А про щастя — живе і просте.

Про тепло, що не гасне й не зникне,

І любов, що у серці цвіте.

Не бачити себе — це мука,

Як плисти у шторм без весла,

Як різати щось без відчуття,

Без смаку — одна лиш журба.

Мрій про долю ясну і щиру,

Живи з жагою до життя.

Нехай цілує він у скроню –

Й зникне погляд у небуття.

                        ***

У мене немає дому —

Ні з цегли, ні з піску,

Ні з плоті, ані з крові.

Я тут. Я є. Я — наяву.

Та шлях до себе невідомий.

Стурбованість, зморшене чоло,

В очах глибоке розуміння:

Щастю не бути, коли себе нема —

Є тільки тиша і сумління.

І крок вперед — немов у сон,

Без сил, без певного зусилля,

Бо смак той втрачений, забутий,

Чи його зовсім й не було? 

Куди піти, куди податись?

Так і хочеться просто здатись,

Бо сльози всі вітром занесло,

І біль той стих... лишився смуток.

Я для себе не крило, 

І не світовий здобуток.

У мене зморшене чоло,

І в руках лише жмуток.

У мене немає дому —

Й, мабуть, ніколи не було:

Ні з цегли, ні з піску,

Ні з плоті, ані з крові.

Я тут. Я є. Я — наяву.

Та шлях до себе невідомий.

                       ***

У самотності — твоя сила,

У ній також погибель твоя.

Ти позбулася власної мрії,

Гадаючи — кращим буде життя.

О, як же ти помилилася!

На шкодування немає часу.

Твоя душа оголилася —

Й не бачиш ти більше красу.

Що те сонце, що те море?!

Серце тужить і болить.

На самоті ти вкотре

Намагаєшся не згоріть.

Але чому ця самотність

Так тривожить твоє буття?

І де поділась безтурботність —

Така жадана?.. Все брехня.

Хоч правда: винна, і в тому твоя

Є провина одна лиш мала —

Що самотність — брехлива, лукава,

А ти: “Вона подружка моя”.

Не самотня — твій маленький гріх:

Що не бачиш усе, як усі.

Сміх пробирає тебе часом —

А сумні рядки лягають самі.

Схоже, позбавлена ти втіх —

Мовчання інколи ліпше.

Ти не самотня. Поряд є всі —

Лише один мінус — ти.

Отож, самотність — брехлива,

І в ній погибель твоя.

Не може бути у ній сили — 

Лише дорога в небуття.