Лист з далекої країни

Українкам на чужині
    
Зажурилась дівчинонька,
голову схилила..
На чужині калинонька
коріння пустила
Заспіває, засміється...
А то й засумує
Як та доля молоденькій
Бідоньку тамує...

 Як та доля дівчиноньці
 тумака між плечі
Або щастя та кохання
 у гніздо лелече
Як співає дівчинонька -
Плаче на чужині
Бо ніколи не забуде
рідної країни..

Бо ніколи не забуде,
 співом душа лине
Та до рідної оселі
 крилами полине
Ой полине, ой полине
Та лише у думі
Не пускає коріннячко
Тужить дівча, тужить

 Кине лихом об порога
Засміється дзвінко
Заспіває рідну пісню,
не зламає гілку,
Не зламає чужий вітер
мою калиноньку
Тільки часом похиляє
свою голівоньку

 Похиляє голівоньку,
 сльозинки не буде
Та обійме дитиноньку
Горенько забуде
Так і живе калинонька
У чужинськім краї
Як згадає, як заплаче,
сяде та й співає.

З життя

Таке життя, таке життя
Бува складається невдало
І вже та молодість пройшла
І зрілість майже відіграла.

Колись було, колись було...
Кохання барвами сіяло
Жадані ночі, днів тепло
Поки дитятко не дістала.

А він такий, а він такий
Полишив юную коханку
Бо у своїм краю тоді
Вже мав дружину і дитятко.

Вона ж жила, вона жила
Така самотня юна мати.
Плекала, вчила те маля
Талановитеє хлоп'ятко.

А доля знай штурха, штовха
Ту бідную помежи плечи
Синок вже виріс, відлетів,
Вона ж кохання собі клече.

А де воно, та де ж воно...
Така то доля молодиці
Син уже там, уже десь там,
Під прапором жовто-блакитним...

А мати жде, як мати жде
В жалобі... не побачить сина
Якби ж не клятая війна...
То не розпалася б родина.

Бодай би вам, бодай би вам
Вражинам, що землі їм мало
Скоріш землі вже удосталь
На труни та й понасипало.

Бодай вам кляті вороги
Щоб вас забули й кляли вічність,
Аж поки матері такі
З небес своїх синів не діждуть.

***
Народе, бідний, безталанний,
Осліп ти в більшості своїй
Слова сприймаєш за жадане
Не бачиш де той справжній бій

Де убиває ворог сина
Твоєї бідної землі
Де мати виплаче останні
Сльозини із очей своїх

Ти ж кліпаєш осоловіло
Напхавши шлунок від душі...
І віриш обіцянкам втішним
Було б що мазати на хліб

Тебе вже продали потиху
Помалу розтягли добро
А ти дивись у телевізор
І вір, що хтось там не х@@ло

Коли до ворога обличчям
Вже повернувся твій слуга
Не воювати, а схилитись, -
Така політика глуха.

Народ сліпців, народ оглухлих
Тоді ти схаменешся знов
Коли притиснуть до колоди
Щоб випити всю твою кров.

Осіння магія

Вже ніжно ночі холодять
Нагріте сонцем серпня листя
 І в чари вересень впліта
 Свої калинові намиста

Нашепче жовтень заговір
Закрутять танго кольори медові
І листопад як полохливий звір
Постелить постіль студені суворій.
   
Чарівним порухом вона
Уже зриває покривала літа
Така сумна, така одна..
Чаклунка та дощами вмита.
 

Україночкам з Індії

Коли лунає дзвін із храму
І Східне сонце плавить подих...
Чекаю вісточку від мами
Чекаю так, що аж не можу

Коли почую шпака співи
І клекотіння лелече над чужиною
Я знаю, то мама промовляє до мене
З прохолодних снів, снігів України

Я затамую подих, слухаю
Я зараз коло рідної хати
Співаю тихо так над колискою
Хоч і в чужині, та і я... мати.

Та доля-доленька безталанная
Листом кленовим мене завіяла
Я мрію, скоро я буду з мамою
Я мрію, я мрію, я мрію...

***
У тиші цій дзвенять слова
Несказані, несамовиті,
Зірветься з вій одна сльоза
Бо ти десь в далені розмитій

І буде ніч, і прийде день
І пояси часів зімкнуться
Коли почую я тебе
У телефонній чорній трубці.

Не думай там, що я ще сплю
А набери скоріш мій номер
Осяє сонцем хмар імлу
Як тільки твій прорветься голос.

І всі часові пояси
Відкриють Всесвіту провалля
Не обійти, не підійти
А в трубці тихо - "я скучаю..."

***
А знаєш, як сміється Всесвіт?
Коли життя то лише мить...
Вважаєш, над всіма ти вище,
Але, насправді атом ти.

Блищать фальшиві діаманти
На коронованім чолі...
Можливо, совісті приманки
Людину збудять у тобі

В мить, що застигла між польотом
В шаленім танго чорних дір,
Сузірь безумних поворотів,
У вальсі нерозумних дій.

Та вже осліпло око й серце
До горя й божої краси
Сміється над тобою Всесвіт...
Сміється Бог...
А ти...
А ти?

***
Тільки тому, кому вже все байдуже
І рвані рани совісті не заболять
Хто зрадив рідний дім, а до чужого дружить
Тим чорна тінь гризот зіграє свій обряд
І в вирі болю заколотить душі.

 Сидять вони тепер на висоті
Убранство їх - примарна діадема
Та час розкине тенета свої
І все ж піймає серце за стремена
І стисне в многовічнім кулаці.

Не говори ніколи "все одно"
І не мовчи, коли кричати треба,
За сотнями зірок із чистоти
Ніколи ти не полетиш до неба.
Притисне грішним каменем на саме дно.

Конституція мого народу

Право Жити - Право берегти
Заповіт козацький на майдані
Прозвучав давно, давно колись
Гетьманом козацьким на світанні