Ми багаті, що живем в далях

Ми багаті, що живем в далях

Ми багаті, що живем в далях
В тисячах кілометрів від дому
І багатство те - наш довгий шлях
Довгий шлях повернення додому..

Зустрічі, обійми і розмови
Аж до хрипоти, до сміху й сліз,
І розлук обіцянки нервові
Повернутися до вас до всіх -

Найрідніших, близьких і далеких,
Друзів і сім'ї, і до домів
Це багатство зрозуміє тільки
Той, хто тії далі оцінив.

Далі, які збризнуті сльозами
І печаллю від швидких розлук
Далі, що освячені роками
Нитками, які не розірвуть.

Ми багаті, що живем в далях
Не багатством зміряним на гроші
Ми багаті тим, що раз у раз
Повертаємось на батьківські пороги.

Повертайтеся до рідних. Завжди. З будь-якої далі.

***
Які тяжкі владних десниць труди
Раз взявши десятину, розкриються і вдруге
І мізки не згадають про гріхи
І сліпнуть очі... але їм байдуже

Малії лестощі по краплі труять всіх
Хто з опалу до влади вже дірвався,
Хоча раніше той же пустобріх
Кричав друге, та швидко відцурався.

І миє рука руку як здавна
І продає і міряє на гроші,
Не дума він, що завтра може знов
Як перше узуватися в калоші.

Але під себе все гребе, як звір
Щосили, не зважає на неслав'я...
Та знай. На всі роззявлені роти
Знайдеться свій намордник і нагайка.

***

Голодні шкіряні роти
Кисетів, модних гаманців
Напхати хочуть до нестями
Ті, кого вибрали самі.

Їм спрага до дзвінких монет
(А краще б у твердій валюті)
Затьмарить совісті сонет
Який звучить глухіше, глухне…

Невже ж країна плодить бліх?
І ці кусючі паразити
Товстіють з крові саме тих
Хто волів сам їх запустити.

Чи прийде час, коли цих гнид
Уже навчаться дустом мити?
Стомились боги цей нарід
Випробуваннями учити.

 

Блаженні і благословенні 

Блаженні і благословенні ті, кого на старість
Господь вселяє в особливий світ
В якому їм дійти те, що зосталось,
Залишилось на грішній цій землі.

Вони живуть у своїм тихім світі
Не мають нервів і нема проблем
Вони стерпіли все, що мали стерпіти...
У злагоді з собою вже тепер.

Вони вже звідали всього, що тільки можна,
Похоронили близьких, бачили внучат
На них печать того благословіння,
Яке комусь не вимолить ніяк.

Живуть в такому мирі із собою
Шкода, що вже дітей їм не впізнать
Не дасть господь нікому більш, ніж може
Людина винести. І це є благодать.

Освячені живі. Погляньте, люди
То вам показує Всевишній так.
Він з милості закрив усі дороги
Які б моли їм ноги поламать.

Для рідних це лише випробування
Ану, чи стерплять, чи без нарікань...
Осінені живі благословінням --
Це іспит. А екзамен буде ТАМ.

Присвячено свекру М.Ю., тітці Є.С. та всім тим, хто тихо живе у своєму особливому, недоступному іншим світі... і їх рідним, які їх доглядають.

***

Обірвані обноски зміниш на камзол
Заміниш маску клоуна на маску іншу,
На диво легко сліпить позолота й шовк
А боги зазирають в саме дно,
І бачать сховану тобою чорну сутність.

До дітей

Покрутило руки, згорбилась спина
У волосся снігом вже сипнуло
Якось враз помітиш, ось вона
Старість, що до батька завернула

Вже нема того, яким він був
Жвавим і веселим одночасно,
А чоло вже ріжуть зморшки дум...
Розумієш, як це все завчасно.

Сину, сину, батька бережи,
Помагай у мить любу щосили.
Ти плече підстав поки живий,
А не під труну, щоб нести до могили.

Може мати теж ховає сніг
Під сучасним кольором волосся
Сину, сину, їй вже нема сил,
Хоч і в'яже в дідуха колосся.

Поглядай у бік батьків щораз
Коли хочеш щось собі надбати
Сину, сину, пам'ятай про нас
Найрідніших мамочку і тата.

Донечко, плети своє гніздо
Вчися в мами, як вона уміла
Перейми знання й душі її тепло,
Хоч уже від хати й полетіла.

Донечко даруй своїм батькам
Щастя своє власне і родинне
То найбільше в світі здобуття
Відавати те, що серцю миле.

---------
Найцінішії скарби душі, -
То любов, яка єднає рідних
Добре слово, мовлене тобі
Передай і своїм рідним дітям.

Земне буття. 
Жінка

Купа питань і очі щиро дивляться на світ.
І перші обережні кроки, і перші вивчені уроки,-
Дитинство.
Краса і свіжість, швидкість , сміху дзвін,
Та квіточка, що прикрашає світ -
Молодість.
Тепло і ніжність обійм, жага до життя,
Турботи і радість з успіхів дитини.
Материнство.
Повільно в'яне яблуневий цвіт
І тихо срібло падає на коси
Зрілість.
Тут мирна мудрість крізь віки, і страх, як захворіє чоловік
І внуки навкруги щебечуть радісно і лунко.
Старість.

З клітини виростає все живе,
Із насінини виростає квітка
І тягне доля із клубочка нитку, -
Усім дається шанс у вічність увійти.
Дивись, його ти тільки не впусти.

***
Зачаровує, вселяє спокій
Ця мелодія осіннього дощу
Чисті крапельки дарують ніжно
Жадану розраду в душу -сироту

Випалену спраглими вітрами
Висушену сонцем не своїм
Як же гарно побувати в мами
Як же гарно з батьком говорить.

Скажуть люди, їх уже немає
Скажуть, що давно уже нема,
Не важливо, головне, що з нами
Пам'ять є про тих, хто відліта.

Якби ж можна повезти у далі
Ніжний плюскіт крапель дощових
Шелест вітру жовтими листками
Світло від сузір'їв і цю мить.