У країні спеки

У країні спеки 

Зірвалася сніжинка, ще і ще
І ось у круговерті танцю снігу
Все стало біле і святе
І я стою , і дихаю, і млію.

В країні, де під тридцять восени
Де смог накрив туманом сірим світ
Дерева всі зелені і чомусь сумні,
Мені наснився чистий білий сніг....

 Індія

Сподобатися їй нелегко
Красуні і чаклунці цій:
Когось в обійми прийме палко,
Когось в оману ввергне вмить!

Підніме тонкий ачал плавно
Зі свого ніжного лиця,
Красою обдарує... значить
Достойний ти її буття!

Коли ж покаже свої вади,
Обмане, пограбує десь,
То так і знай, - її принади
 не для твоїх були очей!

Ну а якщо байдуже стріне
То так байдужо й проведе.
Не задзвенять у серці струни.
Вона не позове тебе

Краса чаклунки входить в душі
Готових до п'яна відпити
Від екзотичної принади...
І знов, і знову пригубити.

Ми - українки

Ми є. І ми є українки
Де б не жили, де б не були,
Ми ті, кому рідні домівки
Привидяться хіба у сні

Ми як гнучкії верболози,
Що прижились в чужім піску:
Їх гне життя, зламать не може,
А біди ще і силу придають

Ми ті калиновії краплі
Заронені в нерідний ґрунт,
Ми світло те, яке не згасне,
Бо ми і кремінь, ми і трут.

Ми джерело, з якого лине
Цей ніжний пісні переспів
Дарунок рідної країни...
Для себе. Для дітей.
Для всіх.

***
Він і вона. Одні на всій Землі...
В галактиці, у Всесвіті, у тиші...
Коли закохані живуть самі в собі
Їм не потрібні ні вода, ні їжа.

Вони одні-єдині у світах,
Летять, летять вони назустріч щастю
І тиша вже дзвенить, уже віраж
Розлука, біль і зустріч довгождана.

Як вберегти кохання на роки...
Тримати руки, підставляти плечі,
В розлуці чути голоси душі
І вірити, і знати... Так, як вперше.

***
З світлини дивляться усміхнені обличчя
Сміються радісно, не знають ще вони
Що скоро мама їх сльозами вмиє
як схилиться в прощанні до труни.

Ті юні діти, що на захист стали
Свойого краю, на кордоні там
Свої життя за безцінок віддали
На радість можновладцям-ворогам.

Вже снайпер пристрілявся з того боку,
По одному, по два влучає кат,
А матері ридають на могилах,
В останню путь ряджаючи хлоп'ят..

Капітулюйте, владарі, відходьте
Бо ваші діти для війни малі,
Бо ваші матері не заридають
Не наїдяться чорної землі.

Давайте, догинайте воїв низько,
та не забудьте, вас вже прокляли
І діток ваших, і батьків. Вже близько
Той час коли і вам щось прилетить.

Згадайте про закони бумерангів,
Згадайте те, що як народ не гнуть-
Розпрямиться і вріже межи очі,
А матері навічно проклянуть.

***
Вони смерть оптом роздають
Сидячи тихо в кріслі та в комфорті
Байдужо дивлячись на горе й лють
Без пристрасті, без гніву, без емоцій

Бояться, може, тільки майбуття
Та нині то мара, і ще до того довго
Вважають, що щось змінять того дня
І чинять зло, і п'ють за перемогу.

***
Пара, ми з тобою, справді пара
Дві душі, що стрілись вдалині
Доля нас навіки поєднала
Без весільної отої метушні.

Пара ми з тобою стільки років
і бувало всяко у житті
один одному даруємо ми спокій
один одному даруємо пісні

Ти мені під ноги стелиш хмари
я тобі під ноги сонечко кладу
пара ми з тобою, справжня пара
Кожен шепче: "Я без тебе пропаду"

Як би нас життя не молотило-
Вибивало зерна цепом втрат,
парою залишимось для себе
Так і прийдемо в свій час до вічних врат

***
На краю нескінченності
Ми зустрінемось знов
На останніх витках галактик
Є любов і життя
Є Життя і Любов
Скільки Всесвітів, стільки і практик.

Може тут, на Землі
Може там між зірок
Хтось кохає, а хтось страждає
В нескінченній далі
Ми зустрінемось знов
Де обірвані струни з'єднаєм.
У полоні життя

Потрапили ми у полон життя,
Що вкинуло в капкан гарячої країни
Та не відсохне тяга до свого буття
У нас, синів і доньок України.

І ті, хто в крижанім краю живе
І тим, кого рвуть вітри гір нещадні,
Зігріє серце тихий спів пісень
На рідній мові, обігріє зладно.

Комусь даровано погоду, як в раю,-
Комфортну, майже невагому.
Та навкруги джерґонить інший люд,
Не вистачає снігу, не вистачає дому.

Одне у нас коріння - ніжний спів,
Що мама наспівала у дитинстві.
І вишиванок кольорові сни,
Й червонеє коралове намисто.

Де б не розсіяло України зерена,-
Ростуть вони. Не піддаються. Наші.
І, часом, віддають себе сповна,
П'ючи водночас із чужої чаші.

***
Твоє ім'я тече крізь пальці,
Невловиме, неначе туман.
Ніби зорі, що тануть вранці,
Ніби правди непевний обман.

Чому в серце вливається небо,
Що там ніжно шепоче вітрам?
Бо немає рідніше від тебе
Ти далеко,
     Ти поряд,
           Ти храм.
           
Храм душі, що за тисячі митей
Опинилась десь там вдалині,
Але вірна любові молитва
Завжди тихо співає мені.
 

***
Оголеним нервом
звучить тільки правда
Болючим, як світло
незрячому зроду
Оголену душу
вразливу, тендітну
Так легко різнути...
І кинути в воду.

Лиш подихом легким
До неї торкнися
І вже відізветься,-
Тремтить і німіє
Усе відчуває, на все реагує...
Оголені нерви,
Оголене тіло.