4

— А-ну руки забрав, — легенько вдарила вона його долоню. — То мені надіслали.

Цілитель ойкнув й незадоволено глянув на неї, але відповісти не встиг. Алан ввійшов до вітальні. На черговому пакунку, що потрапив до неї сьогодні було написане вигадане ім’я. Потім вже до неї батько зателефонував й попросив про зустріч та сказав, що чимало сил пішло на збереження вмісту посилки. Можна було зітхнути з полегшенням, а потім задуматись, бо Юліан рідко виходив на зв’язок, його днем з ліхтариком в руках не віднайдеш, а тут… Тут він приголомшував Феліцію, ставав причиною тривожних думок, передчуття нещастя.

— Що там? — спитав де Морвуд й недобре глянув на цілителя.

— Просто речі, які хотів тато передати, — пробуркотіла вона, відкриваючи зошит в шкіряній обкладинці.

«Ох-ох, — подумала, вдивляючись в гострий та нерозбірливий почерк, — це якісь древні мови? Шифр? Маю надію: він хоч щось розкаже».

Алан підійшов й хотів, напевно, взяти другий записник до рук, як Фелі випередила його. Обійняла дорогоцінні речі, відійшла кілька кроків назад.

— То справи моєї родини, — мовила холодно, — вампірських кланів вони не стосуються.

Ділитись своїми проблемами, вона не збиралась. Едіт втягнута в них й так, тому дівчина знала, що знову попросить монстрицю послуги. Вже вдруге відправить її до вартових з проханням заховати пакунок у її кімнаті. То було найбезпечніше місце, де не було хвилювань, що хтось вкраде записи, прочитає зайвого. Вартові останніми днями потопали у клопотах, та й зовсім не бігли їй на допомогу у справах, що стосуються Джайсана.

Джуліан вклонився й вийшов, після недбалого жесту, що вказував на двері. Вона вже передбачала питання, що буде задавати цілитель, коли знову залишиться з нею наодинці. Якби не охорона у домі, то скоріше за все, Джуліан сховався у коридорі й підслуховував би їх.

Знаходились вони у місті, вранці полишили замок. У вампірського короля назбиралось справ тут, та й Феліція повинна віддати данину дружбі: піти на дівич вечір, час якого наближувався. А перенести його вчергове — значить відрізати контакт з Реною та Мері назавжди. Їй не хотілось веселощів зараз, коли над світом був кривавий місяць. Фелі відчувала, що потрібно розгадувати таємниці минулого, знайти того, хто став винуватцем ритуалу. Розібратись зі снами, вартовими й вампірськими кланами. У останні дні, дівчина розуміла, що втрачає ту невинну веселість, яка притаманна молодим людям, стає похмурою, наче перейшла якусь невидиму грань й життя розділилось на «до» і «після». Зрозуміло, що це сталось, коли вона зустріла Алана, але вир подій затягував й інші аспекти її долі й особистості, залишаючи по собі змарнілий слід суворості.

«Отак потону в цих таємницях й інтригах, що стану свідком народження дитини, а обіцяне так не виконаю…»

— Я теж буду частиною твоєї сім’ї, — пробуркотів він, складаючи руки на грудях, — тим паче ти втягнута в небезпеку через моїх близьких.

Феліція втрималась від сповіщення, що Алан й сам ходяча небезпека зі сотнею таємниць в кишенях. Вона чудово відчувала: він так й не зрозумів причину її різкої переміни настрою, хоч йому доповіли про нічний інцидент з Ідою.

«Чезар, стовідсотково, про нашу розмову відчитався», — думала вона зустрічаючись з ним поглядом.

— Можливо станеш, — додала дівчина, — я ще не впевнена у майбутньому. Хоча, склероз то вікове, а потім й осліпнути можна й переплутати мене з Ідою.

Він насупився. Дівчина провокативно дивилась на нього, чекала відповіді. Врешті співбесідник насупився.

— Цікаво, хто ж тобі передав ці кляті чутки, — вампір оглянувся на прохід до коридору, поцокав язиком, — маю здогадку, який цілитель сьогодні отримає добрячу прочуханку.

Алан невдоволено піджав губи, поправив волосся. Феліція залишалась незворушною до його емоцій та навіть до покарання Джуліана. Останній не маленька дитина. Він знав на що підписувався, коли виказував плітки. Правда, вона б його ще покликала до кави й змусила розповісти щось цікавеньке. Тільки часу не було. Скоро потрібно виходити, а приготування не завершені, її змусили відірватись від справ.

— Слухай, — все ж мовив вампір, — щоб там не говорили, але між мною та Ідою нічого не було.

— Угу-угу, — скептично видала дівчина, — а дивишся на неї, мов на оголену, просто так.

— Вона потрібна клану, — прошипів він, — я не можу просто так вигнати її, є одна справа у якій Іда замішана.

— Ти обіцяв, — сухо сказала Фелі, опустивши погляд на обкладинку записника, — не вигнати, але за одяг… Так гордовито бив себе у груди під час вечері.

— Добре, — він перебив її, — покараю. А ти, бачу, ревнуєш, — вказав на плаття, що закінчувалось вище колін, — або наслідуєш.

Алан ще всміхнувся хитро. Феліція сердито поглянула на нього й пішла до кімнати. Вампір крокував слідом.

— Слухай, — вмостився Алан в крісло й вказав на п’ясток дівчини, — мені теж не подобається прикраса від твого шанувальника, хоча в мене здогадки є хто це, але ж я не кричу, щоб ти її викинула.

— Принаймні, від нього шкоди немає, — вона поглянула у люстерко й потягнулась до косметики.

Вампірський король задумався та погляду зі співбесідниці не зводив.