3

Феліція йшла за Джуліаном, стримуючи злість. Вампір докумекав про причину її зіпсованого настрою й не ліз з питаннями. Обережно вказував шлях й слідкував за нею.
Магія замку пропала за декілька секунд. Стіни стали потворними й душними. На мить вона уявила, що Іда в нинішню кімнату могла заходити. Миттю захотілось підпалити ліжко, а ще й бажано Алана прикувати до нього. Сумніви щодо правдивості були, тільки потрібно знайти підтвердження.
Вони вийшли в хол, де дівчина побачила вампірицю. Усміхнену й доброзичливу. Та зверхньо глянула на Феліцію, потім — на її нові прикраси.
«Що, погань, хочеш того самого, а все не можеш?» — подумала Фелі, зберігаючи лице й видавлюючи посмішку.
Джуліан був напружений й наче жалів, що взагалі розповів про плітки, обережно подався вперед. Напевно очікував бійки чи словесної перепалки.
— Доброї ночі, — неемоційно мовила Іда, дивлячись на цілителя.
Феліція, якби могла, стала б богинею грому й наскрізь пропалила блискавкою прокляту, що плутається під її ногами.
Джуліан кивнув. Подарував холодний погляд, навіть презирливий. Як завжди та була одягнена у відвертий одяг: червона сукня підкреслювала вигини талії, дорогоцінні прикраси й туфлі на високих підборах.
«Хтось, здається, обіцяв дати їй прочуханку за подібне», — прокрутила в голові спогади.
— На жаль не можу зупинитись тут, — зобразивши горе у голосі мовила вона, — Чезар відмовляє у підготовці покоїв, бо Аннет під вартою.
Очі її тут же налились кров’ю та злістю. Цілитель прочистив горло, Іда прийшла до тями. Фелі зробила собі зарубку у пам’яті, щоб добитись продовження ув’язнення дружини Гербета. Дівчина, у той момент, готова була навіть Хавруна благати, бо він був мастак на кумедні витівки й прокази.
— Жаль, — сухо мовила Феліція, — напевно, замок більше на радий тобі.
— Вампіри завжди знайдуть прихисток в обителі кланів, — співбесідниця глянула на охоронців, що змінювали патрулю біля дверей, — тільки от усілякі смертні тут на довго не затримувались.
— Ця смертна, — призначена хижо всміхнулась, — обраниця твого володаря й ти повинна схилятись перед нею, не залежачи від того є Алан біля мене чи ні, дотримуватись правил, як інші роблять.
Іда, здавалось, хотіла спопелити Феліцію поглядом. Дівчина, своєю чергою, погладила перстень, що позначав її статус.
— Джуліане, — мовила до цілителя, споглядаючи вампірицю, — я ж маю право за неповагу запроторити її у темниці?
Чоловік прочистив горло.
— Так, — сухо почулось із-за спини.
— Неодмінно, — Фелі впізнала голос Чезара. — Пані, що вас бентежить?
— Неповага до мене й наказів вашого володаря!
Призначена ступила декілька кроків вперед, вдивляючись у вічі супротивниці.
— Не схиляється, не вітається, а це напряму образа Алана. А ще він наказував їй носити скромний одяг…

Джуліан виглядав шоковано, Чезар задумався, наче зважував аргументи її. В будь-якому випадку на де Морвуда чатує скандал, а може й розставання. Феліція прекрасно відчувала: вона не стерпить подібних таємниць. От не подобалась їй вампіриця, аж до лихоманки. Від неї віяло брехнею за кілометр, вперемішку зі солодкими парфумами, чимось потаємним і дуже важливим. Можливо вона була й тінню, що Фелі бачила у снах? Тим створінням, яке завжди все псує, своїми руками руйнує грань світів й допомагає темряві вирватись у світ. Не потрібно забувати й про людину Касіуса, зрадника, що притаївся під покровом кланового замку Пантери.
— Ну Алан вже старий, — саркастично мовила дівчина, — як  й ви. Розумію. Склероз, вікові зміни, все ж не першу сотню років розміняли, але я ще молода й чудово пам’ятаю його зауваження й накази.
Феліція ще закарбувала у пам’яті його погрози голову зітнути таємному шанувальнику. Жагу до пошуків, яка помалу стихла за турботами, декілька не виконаних обіцянь.
— Вибачте, — прошипіла Іда й вклонилась.
— Недостатньо. Нижче! — тут же випалила дівчина. — Ось так, розімни кістки, дай старому тілу порухатись!
Вампіриця, затравлено, з-під лоба гляділа на Фелі. Погляд був з розряду: «я тобі ще влаштую».
— Вільна, — сухо мовила призначена, — на перший раз пробачаю. Вихід там. Не забудь ікла почистити на ніч, бо з рота іноді тхне!
Чезар пильнував Іду, стояв з кам’яним обличчям. Джуліан не приховував захоплення від ситуації, склавши руки на грудях.
— Володар приймає гостей, — відзвітував слуга, тільки вона перемикнулась на нього. — Мені треба принести напої.
— Нам потрібно поговорити, — кивнула дівчина. — Знайдеш нас на кухні чи столовій.

Вона вирішила ставити всі крапки над «і» й першою чергою смикнути Чезара, що знає більшість таємниць Алана. Цілитель провів до бажаної кімнати. Перебував у піднесеному настрої й сам принявся готувати каву, показавши їй місце за столом. Кухня вампірів не відрізнялась від звичних, тільки що була похмурою навіть при ввімкненому світлі. Було тут декілька чудернацьких холодильників, поглянувши на які, в голові з’являлись думки: «Там можна сховати людину». Перевіряти правильність суджень вона не наважилась. Дивилась на цілителя, розуміючи: зірвалась на Іді трішки, але ті емоції, що подарували чутки ще не пройшли. Останнім часом дівчина стала запальною, стільки всього навалилось, а по переду ще майорів дівич вечір.
Йти на нього хотілось в останню чергу. Фелі розуміла: почала втрачати радощі життя за інтригами вампірів і її родини. Справ було багато, а часу мало. Чого вартували тільки тренування бою на мечах, навчанню справлятись з кинджалом та спроби розібрати почерк на пожовклих від часу сторінках книг у бібліотеці вартових. Кривавий місяць не чекав її теж, з кожною годиною наче ставав яскравішим, ніби хтось невидимий підкручував його налаштування на уявній панелі.

— Це було чудово, — порушив тишу вампір, помішуючи напій.
Ароматна, тепла кава опинилась перед нею. Фелі все ж підійшла до холодильника й віднайшла молоко, а цілитель дістав з кишені нерозпакований шоколад.
— Люблю жінок, що знають собі ціну, — шепотів він, — з характером теж. Незвичних.
Попри всі сподівання, шоколад був чорним та гірким, як вона любила, а його слова — солодкими.
— Хто вона така? Подруга-служниця?
— Була фрейліною Аннет, коли Герберт сидів на престолі. ЇЇ батько затесався у клані Касіуса, зрікся доньки й сина.
«Зрікся, чи майстерно зіграв?» — майнуло в  голові.
— Баронська дочка вимушена служити, бо за душею нічого не було, окрім презирства жінок, з чоловіками яких вона намагалась романи заводити, а потім звернула увагу на володаря.
Феліція поморщилась й відмахнулась.
— Все, досить про неї, — насупилась й потягнулась до смаколиків, — дограється, зустрінеться з Едіт.
Цілитель скривився при згадці монстриці. Потім — посміхнувся.
— Ви наче все життя були на чолі клану, пані. Настільки зі сторони все дивилось гармонійно.
Дівчина фиркнула. Хтозна, хто ховається у її родоводі, далі дідуся вона нікого не знала, а зі сторони матері нікого немає. Джуліан підвівся й підійшов до неї.
— У одній з реальностей, ми могли б правити, — прошепотів він біля вуха, — достойний й чесний король й прекрасна королева. Він би до її ніг всі скарбу світу положив.
— Не будь пустомелею, — мовила зазираючи у вічі.
— У ще одній, ми змогли б захопити владу, вбити династію або запроторити її до фортеці, — шепотів вампір, — грізні, кровожерні, але щасливі.
— А ти б його зрадив? — тихо сказала, нахилившись до чоловіка.
— Поки ні, — відповів у весь голос, — але якщо буде роздоріжжя: панна чи володар, без вагань піду до першої. Я вже не раз казав, що буду вірним.
— Вірним ким?
— Супутником життя, цілителем, другом… У моїй голові чимало знань, які можуть знадобитись.
Феліція відпила кави й відкусила часточку шоколаду.
— Здогадуюсь про ціну таких послуг, — хмикнула.
— А тут й до пропащої ворожки ходити не потрібно, — він провів пальцями по її п’ятку, торкаючись браслета.
 Феліція задумалась й мовчала. Джуліан зайняв своє місце, ніяковіючи.
«Все це прекрасно, — думала вона. — От тільки ти не знаєш, який тягар лежить на моїх плечах…»