1

Вона була наляканою та не розуміла, що робить у кабінеті Касіуса де Морвуда. Він дивився пронизливим, темним поглядом. Клановий цілитель сказав, що свіжі рани на обличчі володаря не затягнуться. Зброя, яка залишила їх була артефактом, до нещастя вампіра лезо було змащене отрутою. Тепер різкі обриси правої вилиці підкреслювались червоною подряпиною.
Дівчина розуміла, що ще ніколи не бачила управителя клану настільки злим: розірваний папір на підлозі, декілька дорогоцінних статуй розбиті вщент, тільки й осколки по всьому приміщенні валяються. Портретів його жінок не було. Зняли їх сьогодні зранку й він переселився у другу частину замку. Усамітнену та напівпусту, залишивши гамір й вир життя осторонь.
— Ти знаєш, чому я тебе покликав, не випробовуй терпіння. Говори!
— Вони родичі.
Одна лиш фраза, що заспокоїла його, змусила з’явитись посмішку на химерному обличчі.
— Аналіз крові підтвердив, — звітувала, та що відповідала за таємниці, — ще моя людина з Пантер декілька разів розпиляла суміш, запах якої відчувала тільки смертна.
— Смертна, що є родичкою полювальника, що сидить у наших темницях, — він всміхнувся, — чиста древня кров…
Одягнена в чорне поклонилась. Касіус був задумливим іноді ті, хто оточували його дивувались його припадкам злості чи то радості. Темноволосий вампір змінював настрій кожні п’ять хвилин, а з часом дійшов до стану, де його коханки тремтіли від страху, вартувало главі клану тільки підвищити голос чи поглянути суворо.
Феліція, що знаходилась тут невидимою примарою сну все ніяк не могла збагнути чому кров в венах стигне. Батько  відрізнявся від сина тільки декількома сірими прядками у волоссі, причесаному й зібраному в акуратний маленький пучок. У нього не було настільки довгих прядок, як у сина. Вона бачила пил від статуй, який білими слідами малював візерунки на піджаку вампіра, на долонях свіжі рани, що потрохи загоювались. Вочевидь, він розтрощив фігури своїми руками.
Глянула на скромну панянку з брошкою павука на одягу. Срібляста оправа, що вінчає темні лапки викладені темним камінням, з рядом рубінів, які утворювали червоні плями на тільці.
«Чорна вдова», — подумала дівчина.
Її ніхто не помічав, але й вона не могла бачити все: чисті листи на столі наче приховували таємниці, що написані на них. От при ній Касіус взяв ручку й занотував щось, а папір для неї залишився недоторканим. Рухалась повільно у минулому, не могла пришвидшитись.
— Продовжуй, — сухо мовив чоловік, — мені потрібна вона.
Невідома покірно кивнула.
— Забезпеч сумішшю з артефактів, з’ясуй, який саме запах відчуває, хай готують. Її родича — перевести в іншу камеру, вилікувати, ще знадобиться його древня кров.
Він піднявся, кинув піджак на крісло, поправив воріт сорочки. Персні на руці блиснули й Феліція підійшла ближче, щоб поглянути: чорна печатка з відтиском дракона, онікс та діаманти, золото й срібло кланового гербу. Щось змусило доторкнутись до його руки, сповіщало: трапиться біда, якщо Феліція цього не зробить. Довелось загнати страх, прикрити очі. Касіус затремтів й поглянув на дівчину задумливо, потім — пройшов крізь примарний силует.
— Ти мене порадувала, Магдо, — прошелестів він, — можеш бути вільною, обереш винагороду з великої сапфірової скрині.
Вона склонилась додолу, наче хотіла руками дотягнутись до підлоги. Чоловік став біля вікна, відвинув напівпрозору штору.
— Володарю…
— Кажи!
— Ваші жінки, — зробила паузу.
Феліція чітко бачила, як уважно Магда спостерігала за главою клану: з острахом дивилась на його руки, нервово стискала тканину плаття, затамовувала подих.
— Вони дуже засмучені смертю нащадків, — випалила на одному диханні, — у їх кімнатах такий галас стоїть зі сліз, декілька смертних вбито й ми не маємо права щось їм сказати, але стримувальний артефакт переповнений еманаціями й не встигає справлятись з роботою, — її голос затремтів, — полювальники можуть натрапити на слід.
— У мене немає більше дружин, — холодно мовив чоловік, — сповісти всіх про це. Якщо не припинять — відправити в темниці, звідти у темну фортецю клану на найнижчі рівні. Всіх, — він прочистив горло, — хто хотів моєї уваги видай заміж або відправ якнайдалі.
Феліція з жахом слухала слова й він здавався катом, що рубає голову людині. Настільки так буденно говорить, байдуже й холодно. Обняла себе, відступаючи, хотілось вибратись звідси.
— Як скажете, володарю.
Магда схилила голову й не розвертаючись до дверей, покрокувала назад, вловлюючи рухи Касіуса. Зникла за дверима.
Він помовчав декілька секунд, пройшовся по кімнаті, дрібні осколки статуй хрустіли під ногами. Опустився на диван.
Феліцію лякала ще його велич та могутнє тіло. Що не кажи, а Касіус був сильнішим за Алана навіть фізично. Підніс долоню ближче до обличчя, вдивляючись. Дівчина ледь не заволала, коли побачила два червоних відтиски її пальців, що іскрились світлом. Вампір хмикнув, роздивився кабінет.
— Покажись, — тихо мовив, — ти ж прекрасно знаєш, що я відчуваю.
Тиша. Серце завмерло. Стукіт годинникових стрілок. Феліція згорбилась й прикрила очі відступаючи у другий бік кімнати.
— Я знайду тебе. Рано чи пізно.

***

Прокинулась серед ночі. В кімнаті була сама. Важко дихала й хапала повітря ротом, наче Касіус на прощання вирішив взяти її за горлянку. Постільна білизна була мокра від поту й Флеція поморщилась направляючись до ванної. У вікні — кривавий місяць, що вона продовжувала бачити, як й Унар, Вейгар й Хаврун. Ще Едіт відчувала відгомін темряви, що окутала землю. Ні Алан, ні інші вампіри, яких вона знала цього не помічали. Для них місяць був звичним.
Дівчині іноді здавалось, що за ці дні, сповнених пошуків причини, переполоху, хтось закрив її у реальності, де події повторюються, особливо — сни. Сон з Касіусом вона бачила ще до затемнення, й декілька днів видіння переслідувало її добавляючи все нові й нові події. Сьогодні, от він пообіцяв: знайде. Вчора вона тільки чула накази вампіра для Магди. До химерної реальності ще додати музику й от тобі буде: похмура ефемерність, де вона сходить з розуму й намагається трактувати сни. Іноді їй хотілось прокинутись й почути тихі звуки арфи, пронизливий спів. Побачити залиту світлом кімнату, вийти на балкон, де гуляють теплі вітри. Потонути у зелені дерев, сміятись разом зі співом птахів.