Розділ 35.Назавжди

Минув рік.

Сонце заливало світлом великий сад заміського маєтку.

Повітря пахло трояндами й свіжоскошеною травою.

Усе було тихо.

Спокійно.

Саме про таке життя вони колись лише мріяли.

— Нервуєш?

Анабель усміхнулася, дивлячись у дзеркало.

На ній була проста біла сукня, без зайвої розкоші.

Саме таку вона завжди хотіла.

Поруч стояла Елла.

— Якщо чесно... дуже.

Елла обійняла сестру.

— Мама пишалася б тобою.

Очі Анабель одразу наповнилися сльозами.

— Думаєш?

— Я впевнена.

У саду вже чекали гості.

Маркус поправляв краватку й жартував із Річардом.

Батько Джона стояв трохи осторонь.

Його погляд був прикований до сина.

Він знав, що сьогодні починається новий розділ їхнього життя.

Зазвучала музика.

Усі обернулися.

Анабель повільно йшла алеєю.

Її очі одразу знайшли Джона.

Він стояв біля квіткової арки.

І не міг відвести від неї погляду.

Коли вона зупинилася поруч, він тихо сказав:

— Ти найкрасивіша жінка, яку я коли-небудь бачив.

Вона засміялася крізь сльози.

— А ти все ще вмієш мене бентежити.

Після обміну обітницями ведучий усміхнувся.

— Відтепер ви чоловік і дружина.

Джон ніжно поцілував Анабель.

Гості вибухнули оплесками.

Маркус навіть витер непрохану сльозу.

— Не звикайте, — буркнув він. — Це просто пил в очі.

Усі засміялися.

Увечері, коли свято вже добігало кінця, Джон і Анабель тихо вийшли на терасу.

Світ навколо був освітлений сотнями маленьких ліхтариків.

Вони мовчки і милувались небом.

— Пам'ятаєш нашу першу зустріч? — запитала Анабель.

— Пам'ятаю кожну секунду.

— А я тоді думала, що ти найзарозуміліший чоловік у світі.

Джон розсміявся.

— А я думав, що ти єдина людина, яка не боїться сперечатися зі мною.

Вона поклала голову йому на плече.

— Знаєш...

Якби мені дали шанс прожити життя ще раз...

Я б усе одно обрала тебе.

Навіть знаючи, через що нам доведеться пройти.

Джон ніжно взяв її руку.

— А я шукав би тебе знову.

У будь-якому місті.

У будь-якій країні.

У будь-якому житті.

Вона усміхнулася.

— І знайшов би?

Він поцілував її в чоло.

— Завжди.

Бо дім — це не місце.

Дім — це людина, яку ти кохаєш.

Вони мовчки дивилися, як останні промені сонця ховаються за горизонтом.

Попереду було невідоме майбутнє.

Але тепер вони знали головне:

Поки вони разом, вони впораються з будь-якою бурею.

І саме тому їхня історія не закінчилася цього вечора.

Вона лише почалася.

Кінець.