Розділ 29.Ціна кохання.

Час ніби зупинився.

Холодне дуло пістолета було спрямоване просто в груди Джона.

Анабель перестала дихати.

— Ні...

Це слово зірвалося з її губ майже беззвучно.

Віктор усміхнувся.

— Чому ж ні? Хіба це не справедливо? Одне життя заради іншого.

— Якщо тобі потрібен я, — спокійно сказав Джон, не відводячи погляду, — стріляй.

— Джоне! — зі сльозами вигукнула Анабель.

Він навіть не озирнувся.

— Не плач, кохана.

Його голос був дивно спокійним.

— Я обіцяв, що захищатиму тебе. І я дотримаю слова.

Анабель різко стала перед ним.

Прямо між Джоном і пістолетом Віктора.

— Відійди, — тихо сказав Джон.

Вона похитала головою.

— Ні.

— Ана...

— Ні!

Її голос задрижав.

— Усе життя ти закривав мене собою.

Тепер моя черга.

Вона розкинула руки, не зводячи очей із Віктора.

— Якщо хочеш стріляти — стріляй у мене.

У підземеллі запанувала тиша.

Навіть люди Віктора переглянулися.

Вони не очікували цього.

Джон обережно взяв Анабель за плечі.

— Подивись на мене.

Вона повільно повернула голову.

Його очі були вологими.

— Я не переживу, якщо з тобою щось станеться.

— А я не переживу, якщо втрачу тебе.

— Ана...

Вона торкнулася його щоки.

— Ти казав, що знайшов би мене в будь-якому житті.

То знайди мене і в цьому.

По його щоці повільно скотилася сльоза.

Вона вперше бачила, як плаче Джон.

Він завжди був сильним.

Непохитним.

А зараз просто обійняв її.

Міцно.

Так, ніби хотів зупинити час.

— Я люблю тебе, — прошепотів він.

— Більше за власне життя.

Вона заплющила очі.

— І я тебе люблю.

Віктор опустив пістолет.

— Цікаво...

Він кілька секунд мовчки дивився на них.

— Я ніколи не розумів таких людей.

Він повільно підійшов ближче.

— Любов робить вас слабкими.

Джон різко відповів:

— Ні.

Вона робить нас людьми.

На обличчі Віктора на мить зникла усмішка.

Наче ці слова зачепили щось дуже глибоке.

Та вже за секунду він знову став холодним.

— Тоді подивимося, чи врятує вас ця людяність.

Він клацнув пальцями.

З темряви вийшов охоронець.

У його руках була...

Елла.

Її руки були зв'язані, а на шиї — металевий пристрій із червоним миготливим індикатором.

— Вибухівка... — прошепотіла Анабель.

Елла ледве трималася на ногах.

Побачивши сестру, вона крізь сльози всміхнулася.

— Ти... жива...

Анабель рвонулася вперед, але Джон втримав її.

— Не можна.

Віктор повільно підняв невеликий пульт.

— Один рух.

І від неї нічого не залишиться.

Анабель не могла стримати сліз.

— Будь ласка...

— Прошу...

Віктор мовчав.

Потім перевів погляд на Джона.

— На коліна.

Інакше...

Він поклав палець на кнопку.

Джон завмер.

Для людини, яку боялися найбагатші й найнебезпечніші люди країни, стати на коліна означало втратити все.

Він повільно подивився на Анабель.

Вона ледь помітно похитала головою.

Але він уже зробив крок уперед.

І, не відводячи очей від Віктора...

Опустився на коліна.

На обличчі Віктора з'явилася переможна усмішка.

Та ніхто з присутніх не помітив одного.

За спиною Віктора, у темряві, Маркус безшумно зняв запобіжник зі своєї зброї.

І прицілився.