Розділ 17.Коли падають маски.

Минуло два дні після втечі.

Маєток Блеквуда знову здавався спокійним.

Але це була лише ілюзія.

Охорону посилили.

Усі входи контролювалися.

А Віктор більше не виходив на зв'язок.

Саме це найбільше непокоїло Джона.

Анабель тихо постукала у двері його кабінету.

— Можна?

— Заходь.

Вона обережно прочинила двері.

Джон стояв біля панорамного вікна. На столі лежали карти, документи та фотографії людей, яких він розшукував.

— Ти знову працюєш?

— Так.

— Лікар сказав, що тобі потрібен відпочинок.

— Лікар не знає Віктора.

Вона підійшла ближче.

— А я знаю.

Джон повернувся до неї.

— Що ти маєш на увазі?

— Я знаю, що ти не спав майже всю ніч.

Він здивовано підняв брову.

— Як ти...

— Я бачила світло в твоєму кабінеті.

На його обличчі вперше з'явилася ледь помітна усмішка.

— Ти стежиш за мною?

— Можливо.

— Це небезпечно.

— Так само, як і закохатися в тебе?

Тиша.

Обоє ніби перестали дихати.

Джон повільно відвів погляд.

— Не кажи таких речей.

— Чому?

— Бо ти не уявляєш, наскільки мені важко їх чути.

Анабель зробила ще один крок.

Тепер між ними залишилося лише кілька сантиметрів.

— А якщо я хочу, щоб ти їх почув?

Джон заплющив очі.

— Не треба...

— Подивись на мене.

Він повільно підняв погляд.

У її очах не було страху.

Лише щирість.

— Я думала, що ти для мене просто друг мого брата.

Вона усміхнулася крізь хвилювання.

— Але щоразу, коли ти ризикував життям заради мене... усе змінилося.

Його серце калатало так сильно, що він майже чув власний пульс.

— Анабель...

— Я ще не прошу тебе нічого відповідати.

Вона обережно взяла його за руку.

— Я просто хочу, щоб ти знав правду.

Джон міцніше стиснув її долоню.

Уперше.

Не як охоронець.

Не як людина, що виконує обіцянку.

А як чоловік, який давно перестав бути байдужим.

Раптом тишу порушив стукіт у двері.

Маркус увійшов без звичного спокою.

— Джоне... ми знайшли медальйон.

Обличчя Джона миттєво стало серйозним.

— Де?

— Його не викрали.

— Тоді що сталося?

— Він був... підкинутий.

— Куди?

Маркус поклав на стіл чорний конверт.

Усередині лежав медальйон із чорним вороном.

І ще одна фотографія.

На ній була Анабель.

Спляча.

Фотографію зробили... цієї ночі.

У маєтку Блеквуда.

На звороті було написано лише одне речення:

«Я ближче, ніж ви думаєте.»

Джон різко стиснув фотографію.

Його погляд став крижаним.

— У нас зрадник.

І він живе під цим дахом.