Розділ 12.Між життям і смертю.

— Джоне!

Крик Анабель розірвав нічну тишу.

Вона притискала долоні до його рани, але кров продовжувала просочуватися крізь пальці.

— Швидко! Лікаря! — закричав Маркус, підбігаючи до них.

Охоронці оточили Джона, прикриваючи їх від можливого нового нападу.

Алекс, ледве тримаючись на ногах, опустився поруч із сестрою.

— Він... він дихає?

Маркус приклав пальці до шиї Джона.

— Ледь відчутний пульс. Не втрачайте часу!

Через двадцять хвилин вертоліт приземлився на даху приватної клініки.

Лікарі миттєво забрали Джона до операційної.

Двері зачинилися.

Над ними засвітився червоний напис:

«Операція».

Анабель стояла нерухомо.

На її руках усе ще була кров Джона.

Вона дивилася на неї, не кліпаючи.

— Це через мене... — тихо прошепотіла вона.

Алекс поклав руку їй на плече.

— Не смій так думати.

— Якби не я...

— Ні.

Його голос був твердим.

— Джон зробив би те саме для будь-кого, кого любить.

Вона різко подивилася на брата.

— Любить?..

Алекс зрозумів, що сказав зайве.

— Забудь.

— Ні. Договори.

Він важко зітхнув.

— Я знав його п'ятнадцять років.

— І?

— Я ніколи не бачив, щоб він дивився на когось так, як дивиться на тебе.

Серце Анабель боляче стиснулося.

Минуло три години.

Двері операційної відчинилися.

До них вийшов хірург.

Його обличчя було серйозним.

— Кулю ми дістали.

Анабель затамувала подих.

— Він житиме?

Лікар мовчав кілька секунд.

— Найнебезпечніше ще попереду.

— Що це означає?

— Він утратив багато крові. Наступні двадцять чотири години вирішать усе.

У неї підкосилися ноги.

Пізно вночі Анабель тихо зайшла до палати.

Джон лежав без свідомості.

Поруч рівномірно пищав кардіомонітор.

Вона обережно сіла біля його ліжка.

— Ти ж обіцяв... — прошепотіла вона. — Обіцяв, що не залишиш мене.

Її пальці несміливо торкнулися його холодної долоні.

— Я так і не встигла сказати тобі...

Сльози впали на біле простирадло.

— Що ти вже давно перестав бути для мене просто другом мого брата.

У кімнаті було тихо.

Вона нахилилася ближче.

— Будь ласка... повернися.

Раптом двері палати прочинилися.

Маркус стояв на порозі.

— Анабель...

Вона швидко витерла сльози.

— Що сталося?

Він мовчки простягнув їй невеликий чорний конверт.

— Джон наказав віддати тобі це... лише якщо з ним щось станеться.

Її руки затремтіли.

На конверті знайомим почерком було написано:

«Якщо ти читаєш цей лист, значить, я не зміг виконати дану мною обіцянку...»