Розділ 6.Тінь з минулого.

Кімната завмерла.

— Повтори, що він сказав, — холодно промовив Джон.

Охоронець ковтнув слину.

— Він назвав себе лише «Тінню». А потім сказав: «Передай Блеквуду, що борг настав час повернути».

На обличчі Джона не здригнувся жоден м'яз.

Але Анабель помітила, як його пальці повільно стиснулися в кулак.

— Де він зараз?

— У підвалі. Ми його зв'язали.

— Нікому не заходити без мене.

— Так, містере Блеквуд.

Підвал маєтку більше нагадував бункер.

Товсті бетонні стіни.

Металеві двері.

Приглушене світло.

Посеред кімнати на стільці сидів чоловік у чорному капюшоні.

Його руки були зв'язані.

Джон зупинився за кілька кроків.

— Зніміть капюшон.

Охоронець різко смикнув тканину.

Перед ними був чоловік років сорока з ледь помітним шрамом через усе обличчя.

Він посміхнувся.

— Минуло багато часу, Джоне.

— Хто тебе прислав?

— Не здогадуєшся?

— Відповідай.

Чоловік розсміявся.

— Він повернувся.

На мить у кімнаті запала тиша.

— Це неможливо.

— Він дуже довго чекав цієї миті.

— Де він?

— Скоро сам прийде.

Джон схопив його за комір.

— Якщо хочеш жити — говори.

— Уже запізно...

Чоловік усміхнувся ще ширше.

— Він уже поруч.

У цей самий час Анабель залишилася в бібліотеці.

Вона не могла перестати думати про фотографію зі скриньки.

Невже Джон справді знав її батька?

Невже все її життя було побудоване на брехні?

Її погляд упав на старий альбом на верхній полиці.

Вона обережно відкрила його.

На першій сторінці була фотографія.

Її батько.

Молодий Джон.

І ще один чоловік.

Його обличчя було закреслене чорною фарбою.

На звороті фотографії нерівним почерком було написано:

«Ніколи не довіряй четвертому.»

— Четвертому?..

У цей момент за її спиною почувся тихий голос.

— Не варто було відкривати цей альбом.

Анабель різко обернулася.

У дверях стояла літня економка місіс Еванс.

Її обличчя було смертельно блідим.

— Ви знаєте, хто цей чоловік?

Жінка мовчала кілька секунд.

— Знаю.

— Скажіть!

— Якщо Джон досі не розповів тобі правду... значить, він намагається врятувати тебе.

— Від чого?

Економка опустила очі.

— Від людини, яка колись була його братом.

У цю ж мить у підвалі пролунав постріл.

За ним — ще один.

Потім у всьому маєтку згасло світло.

Темрява поглинула будинок.

І крізь морок пролунав сигнал тривоги.

— Вторгнення! Вторгнення на територію!

Анабель завмерла.

Десь у темряві почувся знайомий холодний голос Джона:

— Знайдіть Анабель! Негайно!