Розділ 5.Обіцянка

Ніч опустилася на маєток Блеквуда.

Анабель не могла заснути.

Перед очима знову і знову спливали уламки скла, звук пострілу й слова Джона:

«Полювання почалося.»

Вона тихо вийшла з кімнати.

Довгий коридор був майже порожній.

Лише з-під дверей кабінету пробивалося світло.

Вона наблизилася.

— Ми знайшли ще двох, — почувся голос начальника охорони.

— Допитали?

— Вони мовчать.

— Змусьте заговорити.

— Є ще дещо...

Настала коротка пауза.

— Хтось із близьких Анабель передає інформацію ворогам.

Джон повільно підняв голову.

— Я так і знав.

— Думаєте, це Алекс?

Настала тиша.

— Ніколи більше не вимовляй цього імені без доказів.

— Вибачте.

— Алекс готовий віддати життя за сестру.

— Тоді хто?

— Саме це ми й повинні з'ясувати.

Анабель затамувала подих.

Вона хотіла відійти, але випадково зачепила вазу.

Та впала на підлогу.

Двері миттєво відчинилися.

Джон стояв просто перед нею.

— Ти давно тут?

Вона винувато опустила очі.

— Я... випадково почула.

Він важко зітхнув.

— Заходь.

---

Кабінет був величезний.

На стіні висіла карта світу, а на столі лежали десятки папок.

Джон дістав із сейфа стару дерев'яну скриньку.

Вона була потерта від часу.

— Це належало твоєму батькові.

Анабель завмерла.

— Моєму... татові?

— Так.

Він повільно відкрив скриньку.

Усередині лежали старий кишеньковий годинник, фотографія і срібний медальйон.

На фотографії маленька Анабель сиділа на плечах батька.

Поруч стояв молодий Джон.

Без дорогого костюма.

Без холодного погляду.

Він усміхався.

— Це...

— Було двадцять років тому.

Анабель підняла на нього очі.

— Ти знав мого тата?

— Він урятував мені життя.

— Але чому брат ніколи про це не говорив?

Джон мовчав.

Вона підійшла ближче.

— Джоне... скажи правду.

Він узяв фотографію до рук.

— У день своєї смерті твій батько попросив мене лише про одне.

— Про що?

— Захистити тебе.

У кімнаті стало так тихо, що було чути лише дощ за вікном.

— І я дав йому слово.

Анабель відчула, як до очей підступають сльози.

— То весь цей час...

— Я стежив, щоб із тобою нічого не сталося.

— Це був ти...

— Так.

— Ти стежив за мною роками?

— Не тому, що хотів контролювати тебе.

Він зробив крок назустріч.

— А тому, що одного разу вже не зміг урятувати людину, яка була для мене сім'єю.

Вперше за весь час Анабель побачила біль у його очах.

Не холод.

Не гнів.

А біль, який він носив у собі багато років.

Раптом у двері голосно постукали.

— Містере Блеквуд!

— Що сталося?

Охоронець увірвався до кабінету.

— Ми затримали чоловіка, який проник на територію.

— Хто він?

Охоронець зблід.

— Він назвав лише одне ім'я...

— Яке?

— «Тінь»... І сказав передати вам: «Борг настав час повернути.»

Джон різко зблід.

Анабель уперше побачила, як чоловік, якого боялися всі, на мить втратив самовладання.

— Це неможливо... — тихо прошепотів він. — Він мав загинути десять років тому...

Сподобався розділ? ❤️ Поставте «Подобається», підпишіться на мій профіль і напишіть у коментарях, як ви думаєте, що буде далі.