Розділ 1.Людина яку боялися всі.

— Ти знову йдеш до нього? — тихо запитала Анабель, спираючись плечем на кухонний острів.

Її брат Алекс навіть не підняв очей.

— Так.

— Це вже втретє за тиждень.

— У мене справи.

— З Джоном?

Алекс завмер.

— Не вимовляй його ім'я так легко.

Анабель усміхнулася.

— Він же твій найкращий друг.

— Саме тому я знаю, на що він здатний.

У кімнаті запанувала тиша.

Вона ніколи не розуміла, чому всі настільки боялися Джона Блеквуда.

Мільярдер.

Власник найбільшої інвестиційної компанії.

Чоловік, який у тридцять один рік уже побудував власну імперію.

Його майже неможливо було побачити в новинах усміхненим.

Він не давав інтерв'ю.

Не ходив на світські вечірки.

Не з'являвся без охорони.

Його ім'я вимовляли пошепки.

І щоразу, коли Анабель запитувала про нього, брат змінював тему.

Того ж вечора Алекс запросив Джона додому.

Коли чорний автомобіль плавно зупинився біля особняка, у дворі запанувала дивна тиша.

Охоронці миттєво відкрили двері.

Джон вийшов неквапливо.

Високий.

У чорному костюмі.

Із холодним поглядом, від якого ставало не по собі.

Він мовчки потиснув руку Алексу.

І тільки тоді перевів очі на Анабель.

Усього на секунду.

Але цієї секунди вистачило, щоб вона відчула, ніби він бачить її наскрізь.

— Добрий вечір, — чемно сказала вона.

— Добрий.

Його голос був низьким і спокійним.

Без жодної емоції.

Під час вечері Джон майже не говорив.

Він слухав.

Спостерігав.

Помічав кожну дрібницю.

Коли Анабель потягнулася за келихом, він першим помітив, що той стояв занадто близько до краю столу.

Лише легкий рух його руки — і келих уже стояв безпечно.

— Дякую…

Він лише кивнув.

Жодної посмішки.

Нічого.

Але вперше за весь вечір Анабель помітила дивну річ.

Джон жодного разу не відвів від неї погляду довше, ніж на кілька секунд.

Наче навмисно не дозволяв собі дивитися.

Наче це було небезпечно.

Коли вечеря закінчилася, Джон уже виходив із будинку.

Та раптом його телефон задзвонив.

Він відповів.

Його обличчя стало ще холоднішим.

— Зрозумів.

Він поклав слухавку.

Подивився на Алекса.

— Нам потрібно поговорити.

— Зараз?

— Негайно.

І коли вони відійшли на кілька метрів, Анабель випадково почула лише одну фразу.

— Її знайшли.

Вона не зрозуміла, про кого йдеться.

Але в ту мить Джон різко повернув голову.

Їхні погляди зустрілися.

І вперше вона побачила в його очах...

страх.