Якби він вмів писати вірші

❤️

З першої зустрічі було ясно, що ти не проста.

Твоя така граційна, елегантна хода

Твоя міміка, волосся і усмішка.

Мені до тебе, як до неба пішки.

Твої вени наповнює голуба кров.

А я можу тільки мріяти побачити тебе знов.

Ти зовсім не схожа на інших жінок.

До тебе страшно зробити перший крок.

Манери твої вишуканіші, ніж у графині.

З тобою не зрівняються усі грецькі богині.

В твоїй аурі читається інтелігенція, еліта.

Ти завжди в люксові бренди одіта.

Твої слова ввічливі й культурні.

На твоєму фоні інші грубіяни і дурні.

Тебе треба слухати й мовчати.

В твоєму оточенні лише аристократи.

❤️

В твоїх очах давно я потопаю.

Тут, під водою страшно, я вмираю.

Горну до берега, та марно все.

І, крім тебе, мене ніхто вже не спасе.

Лише твоя рука, простягнута в мій бік.

Поверне в моє серце крові потік.

Одне твоє слово, сказане мені.

Розбудить мене на самому дні.

Ти моє єдине спасіння,

Але невдовзі буде прозріння,

Що саме через те я тону,

Що очі ті до безтями я люблю.

❤️

Я буду тебе любити так сильно, як ніхто ніколи не кохав.

Я буду любити тебе так таємно, щоб про це ніхто ніколи не знав.

Я буду тебе обіймати так ніжно, як вітер у полі колише трави.

Коли скажуть мені, це неправильно, відповім не лізьте у чужі справи.

Я буду дивитись на тебе, поки не вигорять мої очі.

Цілуватиму твої руки зранку до ночі.

Не покину тебе, навіть якщо цілий світ буде проти.

Вони нічого не тямлять, вони всі ідіоти.

Принесу тобі мільйони квітів з цілої планети.

Щоразу попадаю в твої любовні тенети.

Тобою втамую спрагу, коли не буде води.

Просто люби мене і говори, говори і люби.

Твої портрети на всіх будинках міста буду

малювати.

Заради тебе навчусь співати, навчусь любити, навчусь кохати.

❤️

Зустрів незнайомку, посеред парку,

З всього натовпу погляд впав лише на неї.

Знаю, що вона прокидається о 6 ранку

І обожнює, коли їй дарують білі лілеї.

Не переносить запаху солодких парфумів,

Терпіти не може сигаретного диму,

Має в гардеробі декілька брючних костюмів,

Не чекає на літо, а любить зиму.

Фанатіє від віршів Іздрика та Жадана,

Кайфує від темряви ночі.

Ще ніколи в житті не була п'яна.

Звідки я знаю? Це розказали її очі.

❤️

Навіщо ти прийшла в моє життя?

Який урок з собою  принесла?

Додала сенс в моє буття

Й тяжких ударів серцю нанесла.

Увірвалась в дім негадано, неждано,

Так, як перша гроза на початку весни,

Й прийняла рішення спонтанно

Залишитись у ньому до наступної зими.

І зникла ти так само, як прийшла.

Я знов тебе чекати буду.

Лиш гіркий  присмак залишила,

Який ніколи не забуду.

❤️

Ми зустрінемось завтра в парку,

Я погляну у твої очі.

Розсядемось на якусь лавку

І просидимо там до ночі.

Поговоримо про все на світі:

Як швидко ростуть чужі діти,

Які теплі ранки літні,

І ми наполовину роздіті.

Про те, як мене покинула,

А я просто взяв і забув.

Мене поглинає пітьма, як акула,

Бо занадто глибоко в тебе пірнув.

❤️

Твоє мовчання ̶ то найбільша кара

За мій такий великий гріх.

Якби ж ти бачила і знала

Глибину і біль страждань моїх.

Я про одне тебе благаю:

Скажи хоть слово, не мовчи.