Глава 27. Залежність чи свобода?

На годиннику за північ, коли приїхали на набережну Санта-Моніки. Виходимо з машини, неабияк промерзнув після холодної океанської води. Гідрокостюм недбало кинутий на задньому сидінні біля дошки. Я вже забула все задоволення від серфінгу, забула, що Ерік поруч. Тепер я повинна розібратися з новою інформацією. Не можу залишити все як є. Олександр опинився через мене в жахливій ситуації. Його зрадили, підставили, можливо, йому загрожує небезпека. Як би не розвивалися наші стосунки, я зобов'язана йому життям.

— То ти просто підеш зараз, Ніко?

— Так.

— Хочеш повернутися до чоловіка? — його голос тихий, глибокий.

— Я трохи починаю усвідомлювати вчинки Алекса. На що він пішов заради того, щоб звільнити мене.

— А я? Більше не потрібен? Іграшка примхливої дівчинки?

— Що ти хочеш від мене, Еріку? Ти щось запропонував, щоб у мене був вибір між тобою і чоловіком? Крім азартної пристрасті, здається, тобі більше нічого не потрібно.

— Але і ти це шукала. І знайшла в мені. Чи не так?

У сірих очах миготять вогні міста, у них неможливо прочитати почуття. Потирає долонею коротке волосся, тримається незворушно. Отримавши у відповідь моє мовчання, він іде, не прощаючись. Йому хотілося зрозуміти, що означає для мене наша зустріч, але я сама не можу цього пояснити. Він мені страшенно подобається. Страх змішується з цікавістю, манить і тягне на дно. Залишається лише вирішити, чого я хочу? Поринути в безодню або виплисти на берег? Раптова пристрасть згубна. Швидкоплинна. Небезпечна. Чи дарує вона щастя?

Я не думаю, що люблю Олександра настільки сильно, як могла б любити Еріка Крістофера. Не думаю, що буду відчувати такі ж емоції поруч з ним, коли пульс виривається з грудей або таїться в гарячому подиху поцілунку.

Прямо зараз могла пірнути в безодню, потонути, віддавшись спокусі. Я зрадник, який намагається змиритися з цим. Але у мене ще є шанс загладити частину своєї провини перед чоловіком. Я зобов'язана попередити його про все, бути поруч і допомогти впоратися з ситуацією. Як він хотів допомогти мені. Лише я цього не цінувала.

А Ерік? Доля покаже, чи уготоване нам місце під сонцем, чи той поцілунок під місяцем був останнім. Головне я зробила — витягнула з нього інформацію. І нехай важко протистояти спокусі, нехай наражаюся на небезпеку… Але саме зараз усе залежить від мене!

***

Прийнявши гарячий душ і заваривши міцний чай, змерзаючи від хвилювання та холоду, ховаюся під теплою ковдрою, ніби вона зможе врятувати від усіх проблем. Набираю Олександра.

— Привіт! Що сталося? — сонний стривожений голос намагається прокинутися.

— Дуже важлива розмова, це не могло почекати до ранку, — краєчком пальця катаюся по обідку чашки, з тривогою очікуючи реакції чоловіка. — Я знаю, хто замовник викрадення.

— Звідки? — інтонація змінюється, немов він заздалегідь знає всі відповіді.

— Ми можемо прибрати подробиці та перейти одразу до справи?

— Ти передумала? — раптом тихо питає Алекс.

— З приводу чого?

— Щодо нас.

— Санді...

— Вероніко, я не маленький хлопчик, і все чудово розумію. Більше не треба мені брехати. Ти була з ним? Я лише одного не можу зрозуміти, навіщо весь цей цирк? Тобі потрібні були гроші на нове життя з коханцем? Ми могли розлучитися, адвокати відсудили б для тебе не малу частку, цього б вистачило...

— Алексе, благаю, не кажи так, — по щоках котяться сльози. Звичайно, чого я ще заслуговую?

— Провернути таку справу! Викрадення, поїздка...

— Санді, це не я! — перекрикую його слова, намагаючись не чути зміст. — Замовник Роджер!

На кілька секунд у слухавці запанувала тиша. Можливо, він міркував над інформацією, або придумував нові обвинувальні версії в мій бік. Я мовчала, щоб не здатися і не почати істерику, яка повільно, але впевнено стискала моє горло, підступаючи пекучим бажанням заплакати.

— До мене приходила Лоліта. Останні місяці ми з Роджером не могли знайти спільної мови. Він перешкоджав викупу кількох вигідних об'єктів, не давав згоди на підписання контракту з фірмою батька Кетрін. Я збирався скликати раду директорів, щоб позбавити його акцій та прав на керівництво компанії.

— Роджер захотів забрати у тебе бізнес?

— Мабуть, так. Лоліта просила мене, щоб я не викуповував його частку, бо отриманих грошей не вистачило б для покриття їхніх витрат. Будинок за кілька мільйонів, салони, яхти. Усе це було б на межі краху.

— Алексе? Ми можемо використати цю інформацію в суді?

— У нас немає доказів.

— Ти можеш повідомити детективу Тернеру, що підозрюєш містера Ліма. Він зобов'язаний перевірити його. А я постараюся дізнатися, скільки він передавав грошей під час замовлення. Виписки з рахунків покажуть, чи була серед них ідентична сума у певний проміжок часу.

— Навіщо тобі все це?

— Я все ще твоя дружина…

— Ніко, я готовий відпустити тебе, готовий не повідомляти поліції про місцеперебування Максвелла, готовий віддати частину майна при розлученні... лише б знати, що це все не брехня.