Глава 1. Знайомство

Олександр Росс.

Народився 8 лютого 1987 року, знак зодіаку — водолій, психологічний характер — інтроверт. Зріст метр сімдесят сім, вага вісімдесят кілограмів. Брюнет, очі карі, гострий ніс, високі вилиці й чоло, тонкі окреслені губи. Занурений у власний світ переживань та ідей, схильний до самоаналізу, а також аналізу дій його оточення. Поєднує в собі працелюбність екстраверта, при цьому емоційно стійкий та не схильний до яскравого вираження своїх емоцій. Зв'язок і контакт із соціумом — ідеальні. Власник будівельної корпорації «Перевага». Проживає в Нью-Йорку. Забезпечений і незалежний.

І я. Вероніка Росс. Дружина та повна його протилежність.

Народилася 12 серпня 1994 року, знак зодіаку — лев у клітці, характер — психопат на заспокійливих. Зріст метр шістдесят вісім, вага — п'ятдесят п'ять, не рахуючи сукні на два кілограми дорогоцінних каменів на бретелях. Білявка, блакитні очі, рівний ніс завдяки хірургам, худі щоки й червоні губи від природи. Куди я занурена? У світ мого чоловіка. В його ідеї, бізнес-зустрічі, на яких я повинна бути не тільки живою лялькою, але і прикладом розуму, краси, доброго смаку та знання технічних термінів... бісових, і таких дратівливих, термінів!

Сьогодні шосте травня 2019 року, на годиннику початок сьомої ранку, на робочому столі Олександра вже розгорнуті величезні інженерні ескізи.

— Доброго ранку, мила! — лагідно всміхається мені.

— Доброго ранку, Санді.

Повільно йду до сірої стільниці, щоб увімкнути кавоварку. Понуро позіхаю, роздумуючи, чим можу зайнятися сьогодні.

— Ти знаєш, не люблю, коли називаєш мене так, — монотонно говорить, схилившись до паперів.

Узявши чашку, вмощуюсь на високий барний стілець, щоб помилуватися яскравим теплим сонечком за вікном. Я люблю рано вставати, спостерігати за світанком, за тим, як пробуджуються вулиці, пожвавлюються дороги, як золоті промені відбиваються в синіх вікнах скляних веж, створюючи із хмарочосів казковий калейдоскоп.

Я мріяла про цей краєвид. Що буду ось так сидіти біля величезного вікна, з білою гарячою чашкою, щасливо всміхатися й радіти новому дню. І ось я тут. Але більше не щаслива.

— Ближче до десятої будь готова до зустрічі. Вечірка зі спонсорами, нам потрібно показати себе з кращого боку. Поїдь до Лоли, нехай зробить тобі укладку. І ти повинна бути в червоному. Це твій коронний колір.

Не обертаюсь, навіть не хочу дивитися на нього. Такі команди я чую вже п'ять років.

Недопивши каву, іду у ванну кімнату, щоб вчергове виплакатися потайки. Алекса не цікавлять мої емоції, а сльози взагалі дратують. Він вважає, що дає мені все для щастя. Але лише на публіці старанно показує, як любить мене. Нічого, сьогодні я тобі влаштую спектакль!

Лоліта Лім.

Народилася 3 березня 1993 року. Власниця салону краси, дружина Роджера, колеги Олександра. Я познайомилася з нею через кілька днів після того, як ми переїхали в Манхеттен. Вона теж заміжня за бізнесменом, але на відміну від мого життя, їй можна займатися своєю справою, бути незалежною й коханою. З бідної сім'ї, як і я, маючи добре серце та золоті руки, лише Лола стала моєю єдиною подругою в цьому нещирому світі грошей та влади.

Повертаюся у свою спальню. Так, у свою, тому що ми спимо в різних кімнатах. Олександру необхідно відпочивати, щоб бути енергійним та бадьорим. У нього все за розкладом, навіть спільні ночі зі мною.

Чую, як стукнули двері за спиною. Натягуючи вузькі джинси, я не налаштована пояснювати свою поведінку.

— Ніко! — тихо кличе Алекс. — Що знову не так?

Він підходить, лагідно обіймає за живіт, повільно погладжуючи долонями по шкірі. Тягнеться пальцями до волосся, змусивши завмерти в надії прояву його ніжності. Але поправивши пасмо, Алекс прибирає руки. *якщо ви читаєте цю книгу не на сайті booknet.ua (букнет) - це означає, що її вкрали у автора*

— Сьогодні мене не буде вдома увесь день. Обідати тобі доведеться на самоті, Санді.

— Не звикати, — зі смішком відповідає. — Залишаю картку. Купуй, що хочеш. Але о десятій, щоб була вдома. Ні хвилиною пізніше.

— Я не Попелюшка.

— А я і не принц. Ти знала це. Не скаржся тепер! — голос суворий.

Повертає мене обличчям до себе, міцно обхопивши пальцями підборіддя, залишає легкий поцілунок на губах.

— Ти мене цілуєш тільки тоді, коли хочеш, щоб я не псувала твої нерви та не влаштовувала істерики! — скривджено кричу в спину, коли він починає відчиняти двері.

— Хіба це погано? — озирнувшись, Алекс мружить очі й всміхається, удаючи, що не розуміє про що я.

— Усе, іди! Не хочу тебе бачити!

Глибоко зітхнувши, так, що навіть мені було чутно біля гардероба, Олександр залишає на тумбочці банківську картку та виходить з кімнати, не зачиняючи за собою дверей. Я підходжу та щосили штовхаю їх долонею, вклавши всю злість в рух.

***

Рівно п'ять років тому моє життя було влаштовано зовсім інакше. Я працювала офіціантом у чудовому ресторані при готелі, це мене рятувало й допомагало вижити у невеликій темній квартирці на околиці Бронкса, де за вікном не було чудового світанку, а лише гул залізничної станції та безліч похмурих людей, які поспішали у своїх справах.