Розділ 49

Ось і настало довгоочікуване спокійне сімейне життя. Ми з бабусею весь час проводили з Настунею. Перший час бабуся досить стримано поводилась у навколишній розкоші і незнайомій атмосфері. Вона погодилась змінити свою хустку на хіджаб, а от абаю полюбила одразу через зручність. Тільки весь одяг обов’язково чорного кольору, бо з жалоби вона не хотіла виходити. Їй дуже сподобалась пустеля і довколишні краєвиди. Якщо я не сміла з’являтись на кухні, то вона туди проникла майже одразу і якимось чином почала розумітись із кухарками. Тепер наш раціон поповнився українською кухнею, а бабуся почала оживати на новому місці. Єдине, що я поки не встигла, то це показати їй море, але після народження малюка обов’язково це зроблю. Із Фаріде вони теж подружились, і тепер ми втрьох проводили час.

Настуня теж добре прийняла зміну клімату і росла дуже гарною дівчинкою, кучеряве темне волоссячко і карі великі оченятка. Вона дуже схожа на свого справжнього батька, і на теперішнього теж. Ні в кого і сумнівів не було, що вона не від Омрана, навпаки всі твердили про неабияку схожість. Настуня дуже полюбила Омрана і щовечора чекала його у дверях. Він теж обожнював ці чудові миті у новому житті. От і сьогодні малеча бешкетувала біля воріт, а охоронці з нею непомітно гралися. Як тільки під’їхало авто, Настуня кричала «тато» арабською.

- Ох же ти непосида, моя улюблена! - Омран вийшов з авто і, вхопивши донечку на руки, поніс її у дім. Він роздивлявся по будинку, шукаючи очима мене. Його погляд зупинився на сходах. Я йшла, поволі ступаючи по сходинках, хода була дуже важкою і кумедно-качиною, бо живіт виріс аж надто великий. Добряче захекавшись, я таки підійшла до чоловіка, поцілувала їх з дочкою у щоки і жалісно сказала:

- Ще трохи – і я не зможу тримати рівновагу, живіт тягне вперед.

- Аллах послав нам здорового і великого малюка. - Він ніжно погладив рукою живіт і спитав: - скільки до пологів?

- Три тижні! - Я насупила брови у роздумах. - Так точно три!

- Я дуже чекаю цього моменту, - радісна усмішка прикрасила обличчя мого чоловіка. Я у відповідь голосно розсміялась і сказала:

- А я дуже чекаю сісти і поїсти смачненького. Бабуся обіцяла яблучний пиріг.

- Обіцяла і вже несу. - Вона поставила пиріг до всіх страв і взяла Настуню на руки від Омрана. - Смачного вам, рідні! Я понесу крихітку спати, а ви вечеряйте на здоров’я.

- Хіба Ви не приєднаєтесь до нас? - Спитав Омран.

- Я вже поїла з усіма на кухні. Доброї ночі, діти!

Бабуся поцілувала мене у чоло, а я пригорнулась до них із донечкою, потім провела обох люблячим поглядом.

- Вона зуміла добре поладнати з усіма. Твоя бабуся справді чудова жінка.

- Вона найкраща.

За вечерею ми розмовляли на різні теми. І торкнулись однієї важливої, на яку мій чоловік, виявляється, давно хотів поговорити зі мною.

- Я хотів би дати дочці арабське ім’я!

- Але мені так подобається «Настуня»! - Дана пропозиція стала для мене великим здивуванням. Я стривожено відповіла і сумним поглядом дивилась на чоловіка.

- Ні, ти не так зрозуміла! Вона матиме два імені. Перше «Настуня», а друге... - Омран підніс руку до обличчя і поринув у роздуми. - Хай буде – Діляра!

- Що воно означає? - Захоплено спитала я, розуміючи, що це ім’я він обрав не просто так.

- «Улюблена», «розрада для душі»! Моя дочка – найбільша цінність. - У його словах почулись нотки гордості, які захопленням відлунали у моєму серці. Моя донечка обов’язково стане сильною і незалежною жінкою із нашою допомогою.

- Діляра! Звучить незвично, я називатиму «Настуня», а ти «Діляра». - Я дивилась на чоловіка, чекаючи його згоди. Він кивнув, погодившись.

Після вечері я пішла до бабусиної кімнати, яка стала ще і дитячою, бо сюди майже одразу перемістились всі речі донечки. Така умова найстаршої людини у нашій сім’ї, тож нічого не поробиш. Я і сама частенько тут ночую, бо сон став дуже чуйним і поганим через сильні поштовхи малюка. Вони міцно заснули, тож я тихенько примостилась у кріслі і сама стала дрімати. Та замість сну прийшов наростаючий біль. Я зрозуміла, що починаються пологи, тому тихенько пішла до себе і почала збиратись до лікарні. На це пішло кілька годин, бо вдома легше пережити перейми. Минулого разу все тривало значно довше та ще й у лякаючій лікарняній атмосфері, а зараз чомусь біль стрімко наростав. Я перелякалась і пішла до Омрана.

Тихенько підійшла до його дверей і обережно їх відкрила. У кімнаті було приглушене світло, на ліжку спав мій чоловік із голою спиною. Таким  його ще не бачила, бо ми так і не стали справжнім подружжям. Я тихо підійшла і не стрималась, щоб не торкнутись його рельєфного і водночас сильного тіла. Романтичну мить перервав різкий біль перейми. Я не стрималась і пропустила жалісний стогін.

Омран одразу прокинувся і схопився від страху. Я не встигла нічого зрозуміти, як вже лежала на ліжку, а він нависав надомною із стривоженим поглядом.

-Кохана, що сталось?

Біль потроху відступив і мені стало прикро за те, що налякала Омрана. Я поспішила його заспокоїти.

-Не хвилюйся, все добре. Почались пологи. Я піду до авто доки не прийшла наступна перейма, а ти збирайся. – Я щиро усміхнулась чоловікові і почала важко підводитись. Тільки встати мені не дозволили.

-Ні, не вставай. Але ще зарано народжувати! Негайно їдемо у лікарню! – Омран схопився з ліжка і вибіг у коридор голосно гукаючи: -Хасане! Хасане, де ти?

За кілька секунд внизу почувся грюкіт дверей і сонний голос помічника мого чоловіка.

-Я тут пане!

- Негайно подавай авто, Хадія народжує! – Із страхом закричав і бігом до мене повернувся. Я ще ніколи не бачила його таким розгубленим, і подумати не могла, що побачу. Без слів Омран почав брати мене на руки, і я не змогла стриматись. Крізь сльози розсміялась.

-Омране, що ти робиш?

-Несу тебе до лікарні – Впевнено і серйозно сказав він, розгубившись ще сильніше через мій сміх.

-Без сорочки? – Не знаю що саме на мене діяло, прилив нових гормонів чи страх майбутніх подій, та наслідком став добрячий сміх. Я реготала підтримуючи величезний живіт, що добряче підстрибував.