Розділ 48

Андрій вийшов навулицю і зупинився під вхідними дверима у будівлю суду. До нього підійшов незнайомий чоловік, мовчки вручив у руки важкуватий конверт, вочевидь, наповнений грошима. Він дивився на конверт, а потім – услід щасливій сім’ї Тетяни. Як же довго мріяв тримати у руках стільки грошей. Однак замість задоволення відчувався справжній присмак бруду і розтоптаності.

Андрій сів на сходи і мовчки дивився в нікуди. Навіть думок не лишилось, вони настільки перемішались, що цю кашу складно було розібрати. З будівлі до нього вибігла радісна Ольга і зразу спитала:

- Коханий, чого ти тут сидиш? Я ж казала, що маю ще одну незакінчену справу на сьогодні!

Ольга аж світилась від радості, хоч і намагалась приховати емоції від чоловіка. Вона ж ледь не померла від страху, коли того злощасного ранку побачила живу Таню прямо перед собою. Кажуть, що вбивцям ідуть на очі їхні жертви, та ця виявилась аж надто живою і справжньою. А ще зовсім інакшою, кудись поділась невпевненість і страх, наче інша жінка з обличчям суперниці. Хто його знає, як вона вижила і про що дізналась, та й вже неважливо. Тетяна повернулась за дочкою, що знову зіграло на руку Ользі, адже тепер Андрій матиме лише її дитину. Та й Тані вона допомогла прихопити багатого араба. Загалом, все вийшло ще краще, ніж планувалось, суперницю усунуто без гріха на душі.

- Я... - Андрієві так хотілось сказати правду, та щось зупинило його в останній момент. - Я думав, ти скоро впораєшся.

- Ні, ще годинку точно буду. - Хай і без слів, та Ольга зрозуміла в очах розчарованість чоловіка від свого вчинку, тому поспішила загладити провину. - Ти все правильно зробив, вона там буде щаслива, а ми тут.

- Так, твоя правда. - Байдуже відповів Андрій і відвів погляд убік. - Піду в офіс, з’явилась справа. - Він нахилився поцілувати Ольгу, та вона його різко зупинила.

- Чекай, що це у тебе в руках? - Із великою цікавістю спитала вона. Конверт явно не від документів майже рветься.

- За стільки я продав дочку. - Очі забігали, а обличчя почало труситись від люті. Він ледь стримував емоції в собі. - Піду куплю половину бізнесу твого батька, щоб не почуватись злиднем.

Ольга вирішила промовчати у даній ситуації. Вона тихо підійшла і поцілувала коханого у щоку. Потім розвернулась і зайшла до будівлі, швидкими кроками забігла до порожнього кабінету і тільки там дозволила сльозам покотитись по щоках. А через мить істерично розсміялась. Очевидною була його байдужість до доньки, через неї він би так не побивався. Надто боляче Андрія зачепила Тетяна в обіймах іншого. Ользі не залишалось нічого іншого, як мовчки проковтнути свою образу. Востаннє витепріти наслідки появи суперниці у їхньому житті.

…

Дорогою із суду ми заїхали за бабусею, яка вже приготувалась до виписки. Тепер вона знову повернулась до звичного для мене вигляду – сильної жінки. Ми повернулись додому і одразу прийнялись збирати речі. Доки Омран грався із Настунею, я намагалась нічого не забути, виявляється я вже не можу без допомоги Фаріде.

Повністю зібравши валізи заглянула до кімнати бабусі. Вона мовчки прощалась з будинком, оглядаючи рідні закутки. Тихенько підійшла до їхнього з дідусем портрету, зняла його зі стіни і міцно пригорнула до грудей. Із моїх очей покотились сльози, вона так і не змогла  повернути його на місце,  взяла із собою.

-Рідна!

Бабуся здригнулась від мого голосу і швиденько витерла сльози. А ще насилу посміхнулась, щоб приховати біль, тільки не вийшло.

-Візьму портрет із собою, хай дідусь із фото спостерігає за нами.

Я не знала що сказати, мовчки підійшла і обійняла найріднішу жінку у житті. Потім взяла портрет у руки і теж почала пильно його розглядати. Скільки ж разів я вивчала фото перед сном у дитинстві.

-Я попрошу Омрана, щоб дорогою до аеропорту ми заїхали на цвинтар. Попрощатись із рідними.

-Звісно заїдемо. – Ми одночасно із бабусею повернулись на чоловічий голос, бо не помітили приходу Омрана. – Вам не потрібно прощатись, прилітатимете за можливості в Україну, щоб відвідати рідних.

Через годину всі речі були у багажнику, а ми йшли вузенькою стежкою між могилами. Настуня встигла заснути, тому залишилась у автомобілі під наглядом водія. Бабуся йшла попереду, а ми з Омраном залишались трохи позаду. Коли підійшли, я не змогла стримати сльози, бо поруч із фотом матері знаходилось фото дідуся. Це дуже страшно і боляче, бо тільки зараз я по-справжньому зрозуміла, що його більше немає. Одна справа чути, і зовсім інша бачити на власні очі.

-Хто це міг сюди принести? – Бабуся обернулась до нас із здивованим поглядом. Тільки цієї миті я помітила на обох могилах великі, свіжі букети троянд. І правда, хто їх приніс?

Мовчазну паузу порушила наша сусідка – баба Маша. Старенька підійшла до бабусі і з підтримкою взяла її за руку.

-Хай земля їй буде пухом! – Потім повернулась до нас із чоловіком. – А Вам бажаю щастя і всього найкращого! – Жінка щиро посміхнулась, ще раз всіх оглянула і пішла повільною ходою до воріт.

Бабуся здивовано дивилась їй у слід, а потім спитала:

-Чого це вона така люб’язна? Скільки знаю її, завжди щось не подобалось.

-На це у неї є вагомі причини. – Омран багатозначно усміхнувся і продовжив. – Із такою надбавкою до пенсії, вона ще довго посміхатиметься. А за одне слідкуватиме за порядком і щомісяця приноситиме живі квіти Вашим рідним. Без цих людей не було б моєї дружини, тому вшановувати їх пам’ять для мене велика честь.

І знову пауза. Я вже встигла звикнути до подібних вчинків і великодушних рішень мого чоловіка. Тільки як на це відреагує бабуся, не знала. Вона обернулась до могил, щоб ще раз їх оглянути, а потім обережно підійшла до Омрана. Він помітно напружився, а через мить бабуся міцно його обійняла, щоб розплакатись на мужніх грудях. Вона відсторонилась і крізь сльози промовила:

-Я мала дуже сумну долю, бо втратила єдину дитину занадто рано. Але Господь подарував мені онучку, а нещодавно ще і онука. Дякую тобі Омране, за все щиро дякую!