Розділ 47

Ми повернулись додому ще у ранній час. І цілий день присвятили моїм рідним. Я насолоджувалась часом, проведеним з донечкою, скільки нових умінь бабуся допомогла їй звершити. А Омран намагався зблизитись із крихіткою, він дуже обережно з нею поводився, адже вперше спілкувався з дитиною. Мала бешкетниця своїми забавами відволікала нас від сумних думок. Після обіднього сну ми всі разом відправились у лікарню до бабусі, щоб і її розрадити.

Бабусі стало значно краще, вона аж на обличчя змінилась, стала більш рум’яною. Лікар теж радував результатами останнього огляду. Він запевнив мене, що бабуся зможе добре перенести переліт. Тепер залишається найголовніше – вмовити її. Вчора Омран із нею не зміг познайомитись, тож сьогодні ми всі разом зайшли до палати.

- Привіт, люба! - Я одразу підійшла до ліжка і поцілувала бабусю у чоло.

- Добрий день! Бажаю Вам швидкого одужання! Мене звуть Омран. Хочу подякувати Вам за щиру і виховану у любові жінку. - Мій великий пан у цю мить виглядав трохи розгубленим, однак дуже щирим. У нас із бабусею сльози на очі накотились і з‘явились усмішки від приємного здивування. Здається, спілкування вже вдалось.

- Я дякую тобі, що врятував мою дитину і зробив її щасливою. Хай і так далеко від дому.

Бабуся знову засумувала, схоже, вона і не думає миритись із переїздом. І як же її вмовити?

Омран помітив напругу і поспішив усе виправити. Поніс Настуню до нас і поклав її на ліжко. Бабуся одразу взялась заціловувати клубочок щастя.

- Ми з радістю пропонуємо Вам жити у нашому будинку. Складно кардинально змінювати своє життя і переїжджати, однак рідні люди – і є наше життя.

- А як же рідні, які поховані на цій землі?

- Ніхто не заборонить людині тужити за ними і молитись. А молитву чути з будь-якого куточка землі. Та й переліт займе лише кілька годин.

- Я ж ніколи не літала і надто стара для цього. Тільки зайду у літак – і відразу помру.

- Бабусю, тобі лише шістдесят п’ять, тож годі думати про старість і смерть. Пам’ятаєш, ти казала, що втратила половину серця разом із мамою? Тепер і друга пішла вслід за дідусем. Та ми зможемо його врятувати завдяки Настуні і малюкові, який скоро народиться. Благаю, рідна, заради нас!

Бабуся гірко усміхнулась і пригорнула нас із донечкою до себе.

- Заради вас я б на все пішла.

- Ми владнаємо проблеми з документами і полетимо у Єгипет.

- Добре.

Мені хотілось кричати від щастя, адже бабуся погодилась, віднині ми більше не розлучимось. Сподіваюсь, вона зможе знову стати щасливою і повернутись до життя. Я готова все для цього зробити. І неодмінно зроблю.

Додому ми повернулись вже пізно ввечері. Настуня встигла заснути ще в автомобілі, Омран обережно переніс її до ліжечка. Я ж за довгий день почувалась шалено стомленою, тож добре не пам’ятаю, як і сама заснула.

…

Все ж таки є вагомі плюси у маленького будинку, бо цей факт знову зблизив подружжя. Цього ранку Омран прокинувся від болю у тілі. Чоловік розплющив очі і побачив на своїй руці обличчя Хадії, одразу всміхнувся від розуміння. Дружина звикла спати з кумедною подушкою для вагітних, він інколи любив підглядати за її спокійним сном. Вочевидь, сьогодні вона прийняла його за ту саму подушку, бо обіймала рукою і ногою, округлим животом торкаючись до чоловікового.

Раніше Омран ніколи не спав зі своїми жінками, йому не хотілось порушувати спокійний сон, та й якось не прийнято було. Але сьогодні щось похитнуло звички і погляди. Чоловік дивився на беззахисну Хадію і розумів, що хоче зустрічати ранки разом із нею. Щоб мати змогу бачити її такою ніжною і чуттєвою, а ще неймовірно красивою. Його роздуми перебив малюк, у прямому сенсі слова «перебив». Зовсім маленьке створіннячко, а так добряче штовхалось йому у живіт. Омран не міг надивуватись вагітності. Обережно доторкнувся рукою до живота дружини і захоплено чекав на відповідь маляти.

Від поштовхів прокинулась Хадія і, розплющивши очі, одразу засоромилась перед чоловіком. Вона обережно від нього відповзла, ховаючи погляд. Тільки Омран і не думав відвертати свій чи виходити з кімнати. Навіть холодна реакція коханої не зможе зіпсувати цей чарівний ранок. Дружина все ж не витримала і перша запитала:

- Чому ти такий радісний із самого ранку? - Її голос хриплий і сонний, однак дуже красивий. Його персональна мелодія, що змушує все всередині сколихнутись від задоволення.

- Аллах сьогодні доторкнувся до мене щастям. Точніше, добряче поштурхав.

Деякий час вона роздумовувала над загадковими словами, а через мить щиро усміхнулась. І блакитний погляд став яскравішим від радості.

- Ти відчув малюка?!

- Так, і я тобі відверто заздрю, ти неймовірні миті переживаєш.

Погляд Омран упав на живіт і рука сама потяглась до нього. Як же личить Хадії вагітний живіт, який видніється із закритої білосніжної абаї. Цього разу вона не стала втікати і сама тихенько накрила його темну шкіру своєю світлою ручкою. Цим жестом змусила чоловіка заглянути у небесні очі.

- Ці миті ще кращі завдяки твоїй щирості.

…

Власний дім може стати чужим без рідних людей. Я з нетерпінням чекала на одужання бабусі і рішення суду, щоб найшвидше полетіти у Єгипет. І коли все встигло так змінитись? Щоб отак з ніг на голову, як то кажуть.

Через кілька днів нарешті настав той самий хвилюючий день. Рішення, як і домовлялись, було на користь матері. Андрій привселюдно відмовився від дочки дружини, що зрадила його. Я ці звинувачення пропустила повз вуха, бо інакше він і не міг, репутація – понад усе. Байдуже, головне – я отримала дочку і позбулась нещирих і підступних людей поруч. Засідання закінчилось, а мій чоловік впевнено взяв Настуню на одну руку й іншою мене за руку. Він повів нас до авто, щоб повернутись додому, щоб змінити все на краще.