Розділ 45

Омран із легкістю знайшов Андрія. Він чекав його під офісом на стоянці у чорному позашляховику. Чекав із фальшивою посмішкою, його метою було не лише повернути дочку, а й відігратись за образи коханої. Врешті, з будівлі вийшов поважний Андрій. Його без зайвих слів схопив слуга Омрана і заштовхав на заднє сидіння автомобіля. Андрій сполотнів від страху, він і гадки не мав, хто ці люди. Деякий час Омран злісно дивився на переляканого противника, а потім зверхньо сказав:

- З вигляду ти хороший хлопець, чого не скажеш про моральні якості!

- Хто ви такі, чого хочете від мене? - Андрій боявся, що це ті самі бандити з минулого, але їхня незвична зовнішність насторожувала. Та й добрячий акцент чоловіка доводив, що вони чужинці. Тільки до чого тут він?

- Завтра до тебе прийде моя дружина і ти дуже люб’язно її приймеш. Якщо хоч одним словом образиш Хадію, дуже пошкодуєш про це! - У цю мить Омранові хотілось добряче заїхати Андрію по обличчю, та він мусив стриматись. Лише одна думка про принизливу поведінку до його коханої дружини змушувала чоловіка божеволіти від люті.

- Що пов’язує Вашу дружину зі мною? - Андрій геть розгубився, він не мав справ із такими поважними людьми на роботі. Почав думати над колегами, але ніхто з них не спадав на думку. Всі жінки в офісі – українки, та й ніби не одружені з арабами. Та й він нікого не ображав, принаймні навмисно. Чого ж цей чоловік так ненависно дивиться?

- На жаль, моя Хадія колись була твоєю Тетяною. І пов’язує вас дочка, яку вона дуже любить і хоче повернути до справжньої сім’ї. - Омран знизив свій тон, він розумів, що нахабною поведінкою не поверне дитину. Андрій хоч і був слабшим від нього, та закон залишався на його боці.

- Що ти таке кажеш? Таня жива? - Ошелешений Андрій вхопився за голову руками, здавалось, думки розірвуть мозок. Він вже пів року вважає її загиблою, хіба вона могла повернутись? Ні! Звідти не повертаються.

- Ні! Розтоптаної тобою Тетяни вже давно немає, вона тепер щаслива жінка на ім’я Хадія. - Омран знову підвищив голос на Андрія, дуже вже цей чоловік був йому неприємним.

- Вона мене сильно кохала, якісь пів року нічого б не змінили, зрозумів? - Андрій перестав вірити у слова незнайомця. Він не хотів терпіти його приниження, адже добре знав свою дружину. Тепер уже колишню. Ці двоє точно аферисти, від них треба рятуватись.

- Твоя правда, кохала, але ти все змінив п’ять місяців тому. - Омран фальшиво розсміявся. Він простягнув до рук Андрія білий конверт. Той з недовірою його відкрив і вийняв звідти фото, на яких цілувався з Ольгою. - Вона бачила на власні очі твою тугу за дружиною. І про байдужість до дочки теж все знаємо. Знайди у собі хоч трохи мужності спокійно віддати дівчинку люблячим батькам!

- Я любив Таню... і дочку люблю. - Андрій розчаровано дивився на фото. Він лише зараз зрозумів, ким виглядає в очах Тетяни, та й ким є насправді. Дочку він і правда віддав, та й провідувати забував. Якось все так стрімко з Олею закрутилось, що і часу на минуле не лишалось.

- Так, тому одній одразу зрадив, а іншу не бачиш місяцями. - Омран розчаровано розвів руками від нікчемної брехні. Цей безхребетний зовсім не підходить на роль суперника. - То ти підпишеш відмову? - Більше не хотілось терпіти поруч цього слабака.

- Ні! Я не віддам дочку незрозуміло кому! - Андрій знав, що має козир у своїх руках. Йому було неприємно, що цей чужинець так нахабно з ним обходиться і претендує на його жінок. Тому так просто здаватись не збирався. Закон на його боці.

- Чув, що ти – невдаха, за багату спідницю тримаєшся. Сам не можеш нічого дати своїй жінці, крім мізерної зарплати. - Омран відвів погляд убік і задоволено глузував. Він вирішив домогтись свого будь-якою ціною, і запасний варіант був. Нічого хорошого з подальшого спілкування Андрій не зможе взяти.

- Можеш принижувати скільки хочеш, мені все одно! - Андрій намагався заховати свою лють, бо розумів, що це лише провокація, хоч і правдива, на жаль. Розбагатіти так і не вдалося, поки що.

- Якщо домовимось мирно, отримаєш капітал на власну справу. Не треба буде випрошувати від тестя довіру і працювати до упаду.

- А якщо ні? - Андрій встиг зрозуміти, що цей чужак дуже багатий, на таких людей у нього нюх. Тільки як виманити у нього побільше? Щоб нарешті перестати вислужуватись і принижуватись.

- Всіляке в житті буває, особливо вночі, темрява – жорстока річ. - Омран показав очима на добряче накачаного водія, він натякав, із ким Андрій востаннє зустрінеться у разі відмови. Хоча це не було правдою, бо на такий вчинок Омран би ніколи не пішов. Та все ж погроза подіяла, бо чоловік знову добряче занервував. За себе він уміє журитись.

- Ти вмієш вмовляти. Можеш приходити, я віддам дочку, з мамою їй все одно буде краще. - Андрій надто сильно любив себе, щоб ось так безглуздо загинути. Та й урок з минулого добре пам’ятався, краще вже не лізти на рожен із подібними людьми. От же Таня...

- Розумне рішення, і запам’ятай – вона Хадія, моя дружина! Можеш іти. - Омран грізно глянув на Андрія і показав йому на дверцята.

- Вона про гроші знає?

- Ні! Чекає твоєї гідної поведінки. - Хадія ніколи про це не дізнається, він не хотів, щоб кохана тривожилась такими дрібницями. Та й цей негідник не розкаже, бо за свій статус журиться.

Андрій схилив голову і вийшов з авто. Він не розумів, що більше його вразило, жива Тетяна чи щаслива Хадія. Було принизливо брати гроші у коханця дружини, але і сидіти на шиї Ольги все життя ще гірше. І не таким способом люди підіймались, головне – піднятись, а там буде видно.