Розділ 43

Вперше за довгий і складний час я почала відчувати щастя. Життя поступово налагоджувалось, як і наші з Омраном стосунки. Я перестала ніяковіти від його присутності, навпаки, з радістю проводила з ним час. У нас з’явилось багато тем для розмов, виявляється, він дуже розумний і розважний чоловік.

Майже одразу після того весілля бабуся повідомила мені про прихід дівчини із соціальної служби. Не могла зупинитись розхвалювати свою помічницю. Омран підібрав для моїх рідних дівчину-психолога, тож вона підтримувала бабусю не лише фізично, а ще й морально. А я майже вмовила її полетіти з нами у Єгипет. Не залишу її більше ніколи.

Час ішов, а лікарка вперто не відпускала у далекий політ. Та й я перестала марити цією подією, бо хочу благополучно виносити малюка. Щоб не нудьгувати і не втрачати час, я вирішила потайки від Омрана вчити його мову. Тільки завдання це виявилось досить складним. Сьогоднішнього ранку я вирішила зробити сюрприз для чоловіка і привіталась арабською.

- Доброго ранку! - Із величезним акцентом, проте гордо і голосно промовила. Омран одразу задоволено усміхнувся.

- Доброго ранку!..

Він хотів продовжити розмову арабською, та я перебила.

- Ні! Чекай, я поки лише ці два слова запам’ятала.

Сама не витримала і розсміялась, аж щоки запалали від сорому. Треба було поки мовчати.

- Ну ти і замучилась, кохана! - Омран відверто глузував із мене, теж не стримався і добряче розсміявся.

- Годі сміятись, я всього навчусь, поступово. Але поки мене вистачить, лише щоб розмовляти. Бо я зовсім не розумію, як так можна писати.

- Це вже добре, що ти вирішила навчатись. На це потрібен час, і в тебе обов’язково вийде.

- Звісно, вирішила, ти мене обмовляєш, а я не розумію цього. - Омран одразу зрозумів мій натяк. Я ще не забула про те надто емоційне весілля. Він довго на мене дивився, а потім сказав:

- Я теж для тебе маю сюрприз.

- Кажи швидше! - Я була рада будь-якій ідеї, бо дуже боялась знову бути самотньою. Та й чоловікові сюрпризи завжди приємно дивували.

- Дочка скоро буде з нами, а нам ніде її прийняти.

- Якби ж це твоє «скоро» настало. - Стомлено видихнула і трохи засумувала. Як же сильно я скучила за Настунею. Потім озирнулась довкола і продовжила: - Будинок величезний, та й вона дуже маленька, щоб залишатись самою у кімнаті. Я з дітками житиму разом, у моїй кімнаті.

- Тоді зроби її на свій смак, вибери колір стін, меблі, килими. А я обіцяю взяти собі кілька вихідних і стати твоїм водієм.

На мить уявила це метушіння у домі, поїздки по магазинах і радісне очікування завершення робіт. І тоді зрозуміла, що хочу цього.

- І коли Ви зможете приступити до своїх обов’язків?

- Для Вас – хоч зараз.

- Тоді поїхали.

...

Ремонт добряче затягнувся, та я була цьому лише рада, бо мала чим зайнятись. Все підбирала на свій смак, лише ніжні та приємні відтінки. Постіль для дитинки тілесного кольору та ліжко з рожевим балдахіном для Настуні додавали сил люблячому материнському серцю. В оновленій кімнаті стало приємно засинати, та й прокидатись теж. Я уявляла собі хаос у ній і ніжний плач моїх діточок. Яке ж це щастя, що вони у мене є. Тільки одна зараз мрія – обійняти малюків.

Останній тиждень минув без лікарських препаратів, які я приймала на постійній основі. Тож сьогодні, нарешті, вирішилось питання із перельотом. Після ретельного огляду лікарка запевнила, що ми з малюком абсолютно здорові і вагітність минає добре. Того ж вечора ми з Фаріде збирали мою валізу. Незважаючи на круглий живіт, мені хотілось підстрибувати від щастя. Ранком ми з Омраном відлітаємо в Україну. Вже завтра моя мрія здійсниться.