Розділ 42

На святкування подружжя приїхало з невеликим запізненням, а тому яскрава пара одразу потрапила під пильні погляди. Тут зібрались представники еліти, які так чи інакше пов’язані між собою, а тому добре знайомі. У святковій залі не було такої людини, щоб не озирнулась на Хадію. Жінки дивились із заздрістю, а чоловіки – з приємним здивуванням. Хадія ніяково почувалась, а тому помалу йшла, дивлячись переважно під ноги. Напевно, вона і не здогадується, що стала зіркою цього вечора. А от Омран все добре бачив, однак зовсім не гнівався, навпаки, був гордим, що ця синьоока красуня – саме його.

Вони підійшли до наречених і, привітавши їх, зайняли свої місця. До подружжя майже одразу підійшли поважні чоловіки зі своїми дружинами – колеги Омрана. Їхні жінки теж були дорого одягнені, однак зовнішністю всі схожі між собою. Оцінивши прискіпливим поглядом дружину Омрана, його колега сказав:

- Твоя дружина дуже незвична, та це не заважає їй бути особливо прекрасною. - Чоловік задоволено дивився на Хадію, а вона лише мило всміхалась у відповідь. Хадія спостерігала за реакцією свого чоловіка і намагалась із виразу його обличчя розуміти, про що мова.

- Так, я вмію обирати найкраще. - Пан Омран навіть не намагався приховувати гордість і відкрито вихвалявся перед колегами. Він теж дивився на дружину і підтримував її теплим поглядом.

- Звісно, ти довів це також у новому проєкті. Наші прибутки завдяки твоєму розуму і волі великого Аллаха збільшились у рази. - Чоловік радісно підвів руки до неба і з вдячністю поглянув на Омрана.

- Я багато працюю і віддаю сили нашій справі. - Чоловікові було приємно, що його труд справедливо оцінюють.

- Так-так, але сили тобі, бачу, будуть потрібні у скорому майбутньому. - Колега обережно опустив погляд на трохи округлений живіт Хадії.

- Так, із милості Аллаха ми чекаємо на другу дитину. - Омран спокійно промовив, без зайвої міміки на обличчі. Хоча він добре розумів, що щойно розпалив величезне вогнище цікавості. Всі довкола перезирнулись із повним нерозумінням.

- Омране, що ти таке кажеш, як на другу? - Чоловік був дуже здивований. Усі довкола знали, що Омран не мав дітей протягом багатьох років.

- Моє українське коріння все ж не минуло без сліду, я інколи літаю до тих земель. Ми з Хадією зустрілись два роки тому в Україні. Зустріч виявилась короткою, але доленосною. Жінка, у яку я одразу закохався, народила мені дочку, незважаючи на те, що ми втратили зв’язок. Аллах зглянувся над своїми грішними рабами і знову поєднав нас. Зовсім скоро ми полетимо за дочкою, щоби забрати її до рідного дому. - Омран задоволено дивився на дружину. У цей момент він шкодував, що вона не розуміє його слів. Щойно він привселюдно визнав Настуню своєю дитиною і прийняв її до люблячого серця.

...

Серед стількох розкішних людей на весіллі я почала хвилюватись, бо зовсім не почувалась частиною високого суспільства. Звісно, з усіх сил намагалась триматись спокійно, та це лише зовнішньо, а всередині вирував ураган із невпевненості, страху і тривоги. Я ж зовсім не знаю, як тут поводитись, треба було у Фаріде розпитати. Як на зло, до нас підійшли якісь поважні чоловіки з дуже розкішними дружинами. І саме у цю мить почалось найважче, бо мене пронизували прискіпливими поглядами. Хто знає, ким для цих жінок була Іман. Бо дивились вони на мене з явним невдоволенням.

Під час розмови мило всміхалась знайомим мого чоловіка і вдавала, що зовсім нічого не розумію. Звісно, розмову я дійсно не можу розібрати, та емоції у всіх народів однакові. Після кожного наступного слова Омрана в оточуючих від здивування мінялись обличчя, і зовсім не в добру сторону. Я ледь дочекалась, щоб усі розійшлись і ми нарешті залишились удвох.

- Що ти їм такого сказав, що у них аж очі на лоба вилізли? - У цю мить я знехтувала законами і торкнулась ліктя свого чоловіка. Та й питала не надто покірно, бо цікавість аж розпирала зсередини.

- Я розповів про нашу розпутність. - Спокійним і задоволеним тоном відповів. Чоловік навіть не думав дивитись у мій бік, гордо роздивлявся по залі.

- Тобто? - Я буквально застигла на місці, бо такої відповіді точно не очікувала. Озирнувшись, помітила зацікавлені погляди на собі, і від цього стало ніяково. Я чекала негайних пояснень від чоловіка.

- Про нашу дочку, яка народилась у гріху в Україні. - Омран повернувся до мене і пронизав сповненим любові і ніжності поглядом. Я кілька разів промотала у голові сказане, щоб нарешті зрозуміти сенс. На очах з’явились сльози від щастя і вдячності неймовірному чоловікові. Сьогодні він вкотре довів свою великодушність. Я ж про таке і думати не сміла, а він...

- Ти сказав їм, що вона твоя?

- Так! А хіба можна по-іншому? Я не ділитиму твоїх дітей, вони обоє мої. Я кохаю тебе, і все, що було важливим для тебе, після одруження стало важливим і для мене.

- Я щаслива чути це від тебе, але що тепер з нами буде? - Якби ми не були у цій країні, то я б не боялась. Але тут за такі вчинки можуть і засудити, наскільки я про це знаю.

- Не хвилюйся, краще хай всі знають таку правду, ніж раптово вивідають справжню. Скоро дочка буде з нами і її обов’язково помітять.

- А як же закони про чесність шлюбу? - Я ніяк не могла заспокоїтись, бо запитання так і лізли у голову.

- Я вже відповів перед дружиною на суді і відповім перед Аллахом. А люди хай трохи поговорять, потім все забудеться.

Напевно, він має рацію, адже Омран завжди має рацію. Знову продумав усе наперед, аби попередити негаразди. Треба залишати невпевненість і страхи у минулому, бо зараз я за надійною спиною. Обережно усміхнулась і видихнула з полегшенням.

- Отже, я розпутниця? І як тобі живеться з такою дружиною? - Не знаю, чим керувалась у цю мить, але мені вперше захотілось стати жіночною біля Омрана. Напевно, я обрала надто непідхожий час, щоб загравати, та все вже сказано.

- Вона скоро зведе мене з розуму своїм виглядом, я з останніх сил тримаю слово. - Омран трохи нахилився до мене і прошепотів ці слова майже на вушко.