Розділ 41

Мій чоловік зазвичай додому повертався ближче до вечора. Тому я мала кілька годин, щоб відпочити. Вже майже задрімала, як він неочікувано зайшов до моєї кімнати. Він завжди має охайний і діловий вигляд, та зараз чомусь виглядав аж занадто презентабельно. Чорний діловий костюм і білосніжна сорочка, яка ще більше виділяла його темну шкіру. Напевно, з важливої наради повернувся.

- Кохана, що з тобою? Невже знову болить?

- Ні, Омране, чому ти питаєш? - Стало дивно, чому він так подумав. Та й чого так розгубився?

- Нам на весілля зараз іти.

- Ох, вибач мені, як я могла забути? А скільки у нас є часу? - Від розуміння у мене почалась паніка. Весілля геть вилетіло з голови, якщо бути точною – абсолютно. Сили звідкись миттю хлинули до мене і я скочила з ліжка. Підійшла до дзеркала й одразу змарніла. Вигляд, м’яко кажучи, не святковий.

- Через годину треба бути там, і дорога займе з пів години. - Омран глянув на свій годинник. Потім розчаровано дивився на мене.

- Я зберуся швидко, встигнемо доїхати, не хвилюйся.

- Як же ти гарно одягнешся, стиліста ж нема? Мої партнери, як побачать тебе у такому стані, подумають, що я знущаюсь із дружини.

А це вже було дарма сказано. І, чесно кажучи, я розсердилась і прийняла його слова за виклик. Тридцять хвилин точно вистачить, тим більше зачіска мені більше не знадобиться. Все ж таки є плюс у хіджабі, особливо у такі неочікувані миті.

- Суконь ми з Фаріде стільки вже купили, що я можу одягти всіх запрошених жінок, ти спускайся, я дам собі раду. - Після цих слів я підійшла і виставила Омрана за двері. Щоб не заважав мені збиратись. Від виплеску адреналіну я забула про свої проблеми і вагітний живіт.

- Я чекатиму внизу. - Прозвучало вже за зачиненими дверима.

Я азартно посміхнулась своєму відображенню у дзеркалі, аж не віриться, що настав час показати власні вміння. Поспіхом відкрила шафу і мені одразу кинулася в очі червона яскрава сукня, вишита чорними камінцями. Вийняла її і поставила на ліжко. Підійшла до туалетного столика і відкрила велику шухляду, переповнену різноманітною фірмовою косметикою. Завжди мріяла про таку красу, тому не змогла встояти і накупила з надлишком. Увімкнула більше світла і почала змінюватись до невпізнанності. Вирівняла тон шкіри, додала трохи рум’яни, нафарбувала виразний погляд за допомогою чорних стрілок і доповнила образ червоною помадою. Підійшла до ліжка й обережно вдягнула сукню, яка повністю повторювала вигини мого тіла, а зверху накинула накидку з прозорої тканини, вшитої чорними камінцями. На голові акуратно зав’язала хустку, а зверху дала чорну діадему, яка звисала трохи на чоло.

Через пів години з дзеркала на мене дивилась впевнена і розкішна жінка. Раніше спокійна та скромна Тетяна такого вигляду собі точно не дозволила б. Я усміхнулась власному відображенню і спустилась до Омрана. Його здивований вираз обличчя був таким кумедним, що я не втримала сміху:

- Ти б себе зараз бачив.

- Як же ти так змогла? - Сказати, що мій чоловік перебував у стані шоку, – це нічого не сказати. Він аж із крісла вскочив із великими від подиву очима.

- Схоже, що я досить непоганий стиліст. Ну що, підходить тобі така дружина? - Я не втрималась і трохи покрутилась перед чоловіком. У такому вигляді хотілось підстрибувати від радості.

- Ти неймовірна, всі мені заздритимуть. Чому раніше не казала про свій талант?

- Якось мови про це не було. - Я знизала плечима, бо теж не знала, чому змовчала. Напевно, тому, що Омран не дозволить мені працювати, принаймні я так думаю.

- Я відкрию тобі власний салон і ти фарбуватимеш найбагатших наречених нашої країни.

У цю мить подив повернувся, тільки тепер до мене. Я ж думала, що закрита у цьому будинку назавжди. Одразу згадала стилістів із нашого весілля і зрозуміла, що теж такою хочу бути. І стану, але не тепер.

- Я обов’язково прийму твою пропозицію, тільки не зараз. Я не була поруч із донечкою, то хоч із цим малюком хочу бути разом. - Настрій одразу зник, бо дуже жаль Настуню. Мені, дорослій жінці, дуже важко у розлуці, а як же крихітній дівчинці?

- Твої бажання для мене – закон. - Чоловік помітив мою печаль і одразу підійшов ближче, щоб ніжно погладити по щоці. - Ходімо до авто!

Я кивнула, погодившись, і рушила помалу до виходу. Щось ми забули про час.

- Я знаю, як нам полегшити життя твоїм рідним. Моя людина шукає їм служницю.

- Ні! Цього не можна робити, тоді Андрій взнає всю правду про мене і не віддасть дочки.

Від переляку я зупинилась і з тривогою поглянула на чоловіка. Він же поспішив мене заспокоїти.

- Не хвилюйся, твоя бабуся цього не знатиме. Служниця скаже, що вона із соціальної служби по допомозі літнім людям.

- Як же добре ти придумав, тепер у мене дійсно святковий настрій. Сподіваюсь, лікарка скоро мене відпустить.

Я вкотре недооцінила свого чоловіка і забула, ким він є насправді. Його продуманістю і впевненістю у власних діях можна захоплюватись без краю. Я ж і досі не можу повірити, що такий пан зміг мене покохати. Адже я звичайна жінка, таких мільйони по світу. Ба навіть більше – мільйони кращих, які мріють про подібне життя і ладні на все піти заради нього. А мені ще вчитись і звикати невідомо скільки, ледве вдалось змиритись. Невже справді існує доля, і саме вона звела нас?