Розділ 36

Настав день весілля. Уперше цього ранку прокинулась Хадія. Я зовсім не розуміла, яким може бути мусульманське весілля, тому чекала сюрпризів сьогоднішнього дня. А вони і не забарились...

Як тільки засвітало, до моєї кімнати зайшла Фаріде з незнайомою жінкою.

- Доброго ранку, пані! Ця жінка робитиме Вам розпис рук хною. - Незнайомка покірно поклонилась мені і помалу підійшла до столика. Вона відкрила свій чемодан і розгорнула з тканини всі необхідні їй речі.

- Але навіщо? - Мене насторожила ця жінка, та ще й хна, вона ж довго не змиватиметься.

- Це дуже давня і цінна мусульманська традиція. Вона нанесе чудовий і складний орнамент на Ваших руках. Взагалі прийнято присвячувати цьому дійству цілий вечір, але обставини цього не дозволили. - Фаріде здивувала моя настороженість, тому дівчина все докладно пояснила.

- Ну, якщо так потрібно, то я дуже заінтригована. - Я таки захопилась цією ідеєю, обережно підійшла до жінки, сіла на стілець і протягнула їй свої руки.

- Ще прийде стиліст і зробить Вам зачіску з макіяжем. - Фаріде вже попрямувала до виходу, але я її зупинила.

- Але навіщо це потрібно? Пишного весілля і так не буде. - Одна справа – традиції, а зовсім інша – непотрібна розкішність. З мого боку взагалі немає родичів, тож Хасан буде єдиним представником. Ще кілька необхідних людей і все. Чомусь про родичів Омран мені нічого не сказав, а значить, їх теж не буде.

- Пан сказав, що хоче бачити Вас справжньою нареченою.

Фаріде мило всміхнулась і вийшла з кімнати у своїх справах. Я ж сховала свою усмішку, нахиливши голову вниз, і подумки сказала: «Так, справжня мусульманська наречена – українка, вагітна і без кохання до нареченого». Жінка вже встигла зробити кілька красивих візерунків, тож я заінтриговано спостерігала за її рухами.

Через кілька хвилин моя служниця знову повернулась.

- Пані, я принесла Ваш хіджаб. - У руках Фаріде було щось велике і накрите тканиною.

- Хіджаб? - Ледь вимовила з подивом. Я допитливо дивилась на жінок. Які вже разом сміялись із мене.

- О, пані, так тут називають весільне вбрання нареченої. - Фаріде поставила все ще сховану від моїх очей сукню на ліжко. Через годину жінка закінчила свою роботу, і я цьому щиро зраділа. Але ненадовго. Як тільки вона вийшла, до кімнати зайшли дві інші – стилісти. Незважаючи на те, що жінки були вдягнені за правилами, вони виглядали дуже сучасними і модними.

Через кілька годин я стояла перед дзеркалом із заплющеними очима. Мимоволі згадала своє відображення нареченою минулого разу. Мої почуття так відрізняються, тоді було стільки щастя, а сьогодні лише порожнеча у душі. Коли розплющила очі, то побачила чужу мені жінку у власному відображенні: закрита біла сукня, вишита золотими камінцями, біла хустка з короною на чолі та діамантами, яскраво виражений чорний орнамент на руках, сині очі, обведені чорними фарбами, що вирізняли мій погляд. Це відображення було таким незвичним, але чарівливої краси. Я стояла і не могла відвести погляду.

- У тебе неймовірний вигляд, моя кохана наречено.

Я і не помітила, коли він зайшов. Видихнула, задоволено всміхнулась і повернулась до Омрана. Він нічим мені не уступав – чорний смокінг та вишуканий вигляд.

- Моя Хадіє, сьогодні ти станеш моїм щастям назавжди. І, дасть Аллах, через пів року подаруєш мені спадкоємця. - Омран підійшов до мене ближче. Деякий час вивчав поглядом, а потім... обережно торкнувся до живота. Його обличчя одразу змінилось, наче чоловік відчув щось надто болюче. На щастя, мені не довелось відчути те, що відчував він за всі роки марного очікування дитини. Стало його шкода, я обережно накрила його руку своєю.

- Сподіваюсь, ми зможемо бути щасливими. - Відкинувши всі страхи і минулі образи, я добровільно пішла назустріч чоловікові.

- Я обіцяю тобі робити все можливе. А зараз мушу віддати нареченій махр. - Омран забрав свою руку і трохи відсторонився від мене.

- А це ще що таке? - Сьогодні всі вирішили лякати мене незрозумілими словами.

- Не лякайся. Наречений мусить подарувати нареченій дуже цінний подарунок, на знак своєї серйозності і відданості до кінця днів. Я довго думав, чим тебе здивувати, і врешті обрав неповторний подарунок ручної роботи. - Він вийняв із внутрішньої кишені піджака маленьку коробочку. Взяв мою руку і стягнув обручку Андрія, та одразу полетіла через відчинене вікно. Я і сама не раз хотіла так зробити, однак не могла наважитись. Омран відкрив коробочку й одягнув свою обручку на мій палець.

- Я ніколи раніше такого не бачила, вона просто неймовірно красива. - Я була приголомшена таким витонченим подарунком, тільки Омран уміє так дивувати. На моєму пальці блищала діамантова каблучка, а її родзинкою була золота стопа немовляти.

- Лише ти маєш честь її носити. - Гордо промовив чоловік.

- Ти вразив мене цим чуттєвим подарунком. Мабуть, стопа нашої дитини також дуже крихітна. - Я опустила погляд на трохи округлений живіт і погладила його рукою. Сльози покотились по щоках, вперше від щастя біля Омрана.

- Я щасливий чути від тебе ці слова. Ти визнала дитину моєю – і ні на мить не шкодуватимеш. Нам вже час, моя кохана наречено, нас чекає Мулла, щоб провести никях.

Знову незрозумілі слова. Навіть не хотіла вже питати їхнє значення. Просто мовчки кивнула головою, погодившись на все.

- Никях – це обряд вінчання. - Омран допоміг мені вийти з кімнати і роз’яснював усе, що зараз відбудеться.

Церемонія одруження минула вдома. Після того, як чоловіки пішли, звідкись взявся фотограф і влаштував нам фотосесію. А потім ми вдвох відсвяткували одруження на пустому пляжі. Все було так гарно і романтично. Особливості цьому моменту надавав захід сонця у безкраї водні простори.

Після вечері Омран взяв мене за руку та провів до будинку. Ми піднялись до моєї кімнати. Я пройшла до вікон і стояла до нього спиною. Зовсім не хотілось думати про сімейний обов’язок, однак очевидне не давало спокою. Я дуже рознервувалась і почала тремтіти.