Розділ 34

Сьогодні я вдруге опинилась посеред пустелі з повною невідомістю попереду. Та становище геть інакше. Фізично все чудово, у розкішному автомобілі царює прохолода, під колесами шепче рівненький асфальт, я красиво вдягнена з пляшкою прохолодної води у руках. А от психологічно... напевно, гірше, бо точно знаю, що в кінці пустельної дороги не повернусь додому. Навпаки – добровільно скажу «Так» неволі.

Всю дорогу ми їхали мовчки. Тільки кілька необхідних фраз. Чоловіки між собою на початку розмовляли, та робили це арабською. Від чого я ще більше почувалась зайвою. Омран кидав мені задоволені погляди, які не вдавалось зрозуміти. Питати куди їдемо – нема сенсу, якби хотів, давно б уже про все розказав.

Після кількох годин їзди, за далекими пісками я помітила темно-синє море. Неймовірно красиве поєднання кольорів. Вперше так близько побачила його, і це виявилось дивовижною несподіванкою. Ще змалечку мріяла пірнути у солону воду, активно вчилась плавати у нашій річці. Як же давно це було і скільки з того часу змінилось.

Невдовзі ми заїхали у красиве і розкішне місто на березі моря. Тут я побачила величезні готельні комплекси і купу туристів по вуличках. Стало так дивно, жінки гуляють у топах і коротких шортах, невже мене це дивує? Я опустила погляд вниз і подивилась на свою закриту абаю. Як же сильно ти змінилась, Таню. І не лише зовнішність, щось усередині теж змушувало думати по-іншому. Ще недавно я б усе віддала, щоб зустрітись зі співвітчизниками, а тепер мовчки від них відвернусь у сторону свого пана.

Неочікувано для мене автомобіль зупинився під високим парканом. Довкола красиві і спокійні вулички, багато високих пальм і живих парканів із рівненько підстрижених вічно-зелених кущів. Ворота відчинились і ми заїхали всередину. Омран допоміг мені вийти з авто, і навколишній краєвид остаточно збив з пантелику. Прекрасний будинок із безліччю терас і панорамних вікон.

Я подивилась у нерозумінні на Омрана, а той радісно усміхнувся і повів мене всередину дому. Ми вийшли на другий поверх. Чоловік відчинив одну з кімнат і сказав:

- Тут ти житимеш.

Як тільки зайшла всередину, потонула у красі кімнати. Величезне вікно з терасою, з якої відкривається вигляд на море, біле розкішне ліжко з балдахіном, світлі меблі та білі тюлі, що колихались від вітру.

- Омране, що це означає? - Я геть розгубилась і зовсім не розуміла, що тут відбувається. Ще деякий час здивовано озиралась довкола, а потім глянула на задоволеного чоловіка.

- Це наш дім, на деякий час, але якщо він припаде тобі до душі, ти станеш його власницею.

- Але звідки у тебе гроші? - Він же залишив усе дружині, сам так сказав. Може, і нетактовно запитувати, та мені дуже цікаво.

Чоловік усміхнувся і підійшов ближче. Він розглядав моє обличчя, торкався волосся і був десь далеко думками.

- Твоя відкритість і доброта змушує мене божеволіти від кохання. Ти мій подарунок долі, я вдячний Аллаху, що дарував мені ці очі. Ти – єдина жінка, яка знатиме про мене все. Лише ти маєш змогу підняти мене на самі висоти або знищити з лиця землі.

- Що це означає? - Мені зовсім не подобалась ця ситуація, і загадкові слова Омрана зовсім не до душі. Останнім часом він багато нового про себе відкривав, тому я боялась почути щось погане. Що менше знаєш, то краще – це я засвоїла ще з дитинства. А ще це перше зізнання у коханні, воно змушує мене ніяковіти і нічого приємного не приносить. Невже у цього чоловіка і справді з’явились почуття до мене?

- Я маю великі гроші, можу купити сотні таких же ферм. Я володію чорним золотом, а точніше – компанією з видобутку нафти. - Після цих слів Омран став геть іншим, у очах блимнули вогники поважності і зверхності. Тепер він повернувся до свого минулого вигляду – великого пана. Хай зробив це ненавмисне, та гроші робили з нього геть іншу людину, що знову розчаровувало.

- Але як цього ніхто не знає? - Я не розуміла, як таке можна приховати від близьких, а особливо від дружини. Яким би Андрій не був, та він залишався відкритим мені до кінця. А цього чоловіка, як виявилось, я зовсім не знаю. І як йому довірити життя моїх дітей?

- Де багато слів, там мало діла, гроші люблять тишу. Ти стомилась, відпочивай. Вранці я чекатиму тебе за сніданком.

Омран поцілував мене у лоб і пішов із незрозумілим настроєм. Схоже, моя реакція йому не сподобалась. Я мовчки кивнула головою, погодившись. Ще деякий час так і стояла, занурена у різні роздуми. Тільки чим вони мені допоможуть, ті роздуми? Все і так буде, як він скаже.

Я обернулась обличчям до панорамного вікна і поволі вийшла на терасу. Вона виходила на передній двір, внизу красивий басейн, акуратно застелена бруківка, рівненький газон і безліч зелених рослин, які якраз зрошувались водою. Збоків видніються такі ж розкішні вілли, а трохи далі – багатоповерхівки і безкраї піски. Та найкраще попереду – піщаний пляж і чиста, бірюзова морська вода, якій немає кінця. Я так і простояла до заходу сонця, зачарована райським краєвидом. Як же хочеться показати це все моїм рідним.