Розділ 29

Ольга радісно збиралась на роботу, як їй зателефонував батько і покликав до себе. Це було навіть на руку, адже вона і так збиралась підвезти Андрія до роботи. А ще закрити питання із грошима і повернутись у свою квартиру, тепер вже не самій.

Вона зайшла до батька, посміхаючись, і з подивом побачила там свою матір. Стало одразу ніяково. Як би дивно це не звучало, та побачити батьків разом – величезна рідкість.

- Отакої! Ви зібрались удвох, невже щось погане сталось? - Ольга застигла біля дверей і чекала пояснень.

- Доню! - Сказав батько. - Це ти нам зараз скажеш. - Чоловік не стримував своє хвилювання і нервово перебирав у руках кулькову ручку.

- Що скажу? - Ольга видихнула з полегшенням і впевнено підійшла ближче, сіла на стілець навпроти батьків.

- Ти причетна до зникнення Тетяни? - Батько розчаровано дивився в очі дочки пронизливим поглядом. Він боязко чекав правдивого зізнання від неї.

- Чому ти так вирішив, тату? - Роздратовано спитала Ольга. Вона ховала свій переляк і намагалась зрозуміти, що саме вони знають. Проколотись вона не могла ніде, а якщо це сталось, то їй настав остаточний кінець. У кращому випадку – тюрма, а в гіршому – розправа бандитів за їхнє викриття. Обидва варіанти лякали, ледве все вдалося, як знову великі проблеми.

- Донечко! - Втрутилась мама. - Ти мені сказала, що повернеш Андрія. Я не стала на заваді, думала, ти просто переманиш його з сім’ї до себе. Невже ти здатна на таке? - Мати не могла стримати сліз, вона ледь говорила з жахом у очах.

- Що це ви тут надумали? У чому мене звинувачуєте? Ви вдумайтесь у свої слова! - Ольга скочила з місця. Вона добре зрозуміла, на чому тримаються їхні звинувачення, тому впевнено захищала свою непричетність.

- Я твій батько, і не дозволю тобі знищити своє життя. Ти не маєш права так використовувати службові обов’язки. З ким ти зв’язалась? - Батько теж підвівся і грізно вивідував правду у дочки.

- Я ні з ким не зв’язувалась! - Ольга розсміялась, показуючи безглуздість цих звинувачень.

- Тоді де гроші, отримані за квартиру? - Батько був упевнений, що після цього запитання вона точно проколеться. Проте що робити з цією правдою далі – зовсім не знав.

Ольга зі злістю вийняла із сумки гроші та кинула їх на стіл.

- Таня сама туди поїхала, а гроші я брала Андрію на операцію. Йому поставили помилковий діагноз, а потім все обійшлось і він мені їх повернув, просто часу не було віддати їх тобі. Ще запитання є? - Ольга скривила обличчя від образи і розвела руками. Вона мовчки дивилась на здивованих батьків. Тепер точно відбилась від звинувачень, хоч і важко довелось.

Мама підвелась, обійшла стіл і, міцно обійнявши, доньку сказала :

- Я вірила, що ти не могла на таке піти.

- Тому ти зараз тут? - Ольга невдоволено вирвалась із маминих обіймів. Вона була розлюченою їхньою недовірою. Чого ж усім довкола так і кортить створити їй проблеми?

- Доню... - Жінка дуже шкодувала про свій вчинок, картала себе і хотіла перепросити. Та Ольга їй цього не дала зробити, перебивши своїми криками.

- Ні! Я не хочу більше чути відмовок щодо Андрія. Я його кохаю і мрію створити люблячу сім’ю! Я не хочу так, як ти, мамо, все життя не поважати і не помічати свого чоловіка. Коли Ви востаннє їли разом? У одному домі живете, а не бачитесь місяцями. Я поїхала від вас, бо там неможливо жити... - Ольга ледве спинилась, вона роками тримала образу в собі. Такою жорстокою вони самі її зробили, та зовсім цього не помічали.

- Годі! - Закричав батько. - Роби, як знаєш, ми більше не втручатимемось. - Він не міг витримати такого прямого приниження, від дружини вже якось звик, але не від доньки.

Ольга витерла сльози і пішла з кабінету, не сказавши ні слова. Чоловік поволі підійшов до вікна і сказав:

- Її правда, таку злість у дочці виховала наша байдужість одне до одного. А точніше, твоя нелюбов до мене.

- Я вірю у її непричетність. - Впевнено промовила жінка, вона більше не мала і краплі сумніву. А розмову з виясненням стосунків, як і завжди, намагалась звести на нівець.

- Тому ти прийшла до мене з підозрами? - Чоловік розлючено обернувся на дружину. Він вирішив їй сьогодні все сказати, точно так, як це зробила Ольга.

- Гаразд, якщо дочка не візьме користь із цієї розмови, може, хоч ми це зробимо. Повечеряймо сьогодні разом, вдома. - Вона підійшла обережно до чоловіка і взяла його рукою за плече. Цей перший крок теплоти дуже важко дався за всі роки холоду.

- Знаєш, Ніно, є дуже вдалий вислів: «Інколи буває надто пізно». Я більше не хочу твоєї любові й уваги не потребую. - Він холодно відвернувся від її дотиків, показуючи, що йому неприємно.

Жінка опустила голову вниз та, ковтаючи образу власних помилок, мовчки пішла додому. Бувають і такі сім’ї, коли батьки змушують до шлюбу з некоханим, заради бізнесу.

Після неприємної розмови з батьками Ольга ще більше потребувала Андрія. Вона докладала всіх зусиль, аби робити їх щасливими, і він покірно плив за її течією. Андрій потроху налагодив своє життя, йому з легкістю вдалось закрити сторінку минулого, та чи зможе так Тетяна?