Розділ 26

Якщо раніше мені здавалось, що я перебуваю у неволі, то зараз це був уже справжній полон. Так, жити я залишилась у кімнаті пана, що і досі дуже сильно дивує. Та й сама кімната дивувала розкішшю і смаком. На щастя, за останні дні Омран не з’являється як у мене, так і у дворі. Зате охоронці безперервно чатували під дверима. За мною постійно доглядають служниці, роблять вони це з острахом і обережністю. Від такої поведінки хочеться крізь землю провалитись від сорому. Інколи я прошу вибачення і зустрічі з тією дівчиною, та мене не розуміють і не реагують, напевно, заборинили розмовляти зі мною.

Через кілька днів я майже повністю оговталась. Чому майже? Мене постійно мучить незрозумілий біль унизу живота, то зникає, то знову накочує хвилями. Напевно, це від переохолодження, або від голоду. Минеться, це неважливо, зараз є більш вагомі проблеми. Тепер я чекаю на прихід Омрана, щоб сказати йому очевидне і закінчити це утримання в неволі.

Двері відчинились і в них з’явився Омран. У мене аж руки почали труситись від хвилювання перед майбутньою розмовою. Я поспішила заховати їх за спиною і встала з ліжка.

- Як ти? - Омран поволі підійшов ближче і навис надо мною, від чого я ще більше почала нервувати. - Чому тремтиш, тобі зле? - І взявся рукою за моє підборіддя, аби підняти до себе обличчя. Я обережно заглянула у його темні очі.

- Відпусти мене, моє перебування тут не принесе тобі того, на що ти сподіваєшся. - Його очі одразу примружились, а погляд стало важко читати. Я не могла розібрати реакцію.

- Принесе. Ти народиш мені дитя. - Задоволено відповів і поглянув на мене так, що я вмить відійшла подалі. Зараз. Кажи, Таню, кажи!

- Невже ти не розумієш, що я теж тобі не народжу? Ніхто цього не зробить!

- Що ти таке кажеш? - Чоловік одразу сполотнів і розлютився не на жарт. Він або приховує це від усіх, або дійсно не розуміє.

- Дві жінки не могли роками завагітніти, це ж очевидно, ти не можеш мати дітей.

- Та як ти смієш мені таке казати, жінко?! Ніхто не принижуватиме мою чоловічу гідність! Я більше не хочу тебе бачити!

Я здогадувалась про негативну реакцію, та щоб настільки. Він так сильно на мене кричав, що я ледь змогла розібрати слова. Тільки зрозуміти їх повністю не вдалось. Омран не бачив нічого довкола від люті, він рукою вибив двері і вилетів із кімнати.

- Зачекай, що ти зробиш зі мною? - Я швидко підбігла до прочинених дверей, та за ними застала лише охоронця, який жестом наказав повернутись. Мені нічого не залишалось, як покірно повернутись назад. Знесилено опустилась на ліжко і розплакалась. Знову невідомість і порожнеча всередині.

Через деякий час мені стало зле. Біль значно посилився, а я дуже перелякалась. Стукала у двері, благала про допомогу, та це не давало ніякого результату. Тепер я дуже пошкодувала, що не сказала про погане самопочуття чоловікові. А зараз він розлютився і скоро вже не прийде. Ледве дійшовши до ліжка, я опустилась на нього. Лягла на бік і тихо плакала, перед очима все починало пливти, і не лише від сліз.

Раптом до кімнати стрімко ввірвався Омран із криками:

- Скільки я тобі терпів неповаги? Та приниження не потерплю. Зараз доведу тобі, що я справжній чоловік!

У кілька кроків здолав між нами відстань і схопив мене за плечі, щоб до себе розвернути. Його обличчя вмить змінилось зі злості на страх.

- О Аллах, що з тобою?

- Бо-ля-че!

...

Омран вилетів з кімнати, щоб не вбити дівчину прямо на місці. Сів у автомобіль і розігнався до максимуму. Лють роз’їдала його зсередини і просила визволення. Мало не зіштовхнувшись із мотоциклом, чоловік різко загальмував і зупинився на узбіччі. Все. Хай іде, куди хоче, невдячна. Не вийде з цього неврівноваженого дівчиська хорошої дружини. Але ж, відпустивши, він виконає її волю і знову принизиться. Ні, нікуди вона з його дому не піде, хіба у будинок прислуг і там роками вчитиметься покірності. Та для початку він спростує її переконання щодо власної чоловічої гідності.

Через годину Омран намотував кола в коридорі приватної клініки і не міг розібратись із думками. Перед очима все ще з’являвся образ її мук від болю. Треба було показати її лікарям, як тільки з пустелі привіз. Що ж могло статись?

Минуло вже кілька годин, а звісток все не було. Омран не міг чітко згадати, що відбувалось, він не розумів, що могло статись із Тетяною. Що спровокувало такий сильний біль у животі? Якщо так довго її там тримають, значить, сталось щось погане. Омран вже не витримував цієї невизначеності, опустився на лавку, притулився спиною до стіни і заплющив очі. Нарешті вийшов головний лікар і підсів до нього.

- Пане, як же нам складно з Вашими жінками. То ми ніяк не можемо завагітніти, то з останніх сил нашій гінекологині вдається зберегти Вашу дитину.

- Я не розумію Вас, що Ви кажете? - Омран застиг із ошелешеним обличчям. Він дивився на радісного лікаря із повним нерозумінням.

- Ваша жінка вагітна. Вітаю, пане, довгоочікувана мрія здійснилась.

- Як вагітна? - Ледь промовив Омран, чекаючи пояснень цих безглуздих слів.

- Чотири тижні. Дитинка ще дуже маленька, але вона дуже бореться за своє життя. Дасть Аллах, вона народиться здоровою і принесе радість у Ваш дім. Ми робимо все можливе.

- Я не знаю, що сказати. У мене шок, я цього не чекав. - Омран лише нервово розводив руками. Він згадав час перебування Тетяни у Єгипті і розумів, чия це дитина. Вперше ревнощі роз’їдали закохане серце, а плани розсипались вщент.

- Скажіть, чому виникла загроза викидня? Можливо, вона перетрудилась чи розтривожилась чимось?

- Так склалось, що обидва варіанти. - Й обидва через нього. Омран трохи отямився від потрясіння і спробував забути свої образи. Як би там далі не склалося, він бажає здоров’я Тетяні і її дитині.

- Це дуже погано. Ви мусите її оберігати, лише так дитинка народиться здоровою.

Омран зовсім не слухав лікаря. У голові лунали геть інші слова, над якими він вперше замислився. Згадались втішні прогнози лікарів про здоров’я дружин і багаторічні незрозумілі невдачі. Він наважився на принизливий, однак вкрай необхідний крок. Чоловік поглянув на лікаря і сказав: