Розділ 23

Омран стояв перед дзеркалом, задоволено в нього дивлячись, навіть не помічаючи власного відображення. Він уявляв у відображенні Тетяну у червоному вбранні і з нетерпінням чекав їхньої зустрічі. Приємні роздуми перебив несамовитий крик у коридорі внизу. Чоловік швидко вибіг з кімнати та спустився вниз сходами. Двері у кімнаті Тетяни були відчинені, зайшовши, він побачив декількох служниць, що метушились і здіймали жінку з підлоги. Побачивши, що це не Тетяна, він спитав у ледь притомної служниці:

- Що з тобою сталось? - Омран озирався, намагаючись очима знайти Тетяну, однак марно.

- Пане, українка мене вдарила по голові і втекла. - Ледь промовила служниця, захлинаючись сльозами і тримаючись рукою за голову.

- Як це – втекла?! - Голосно закричав пан, спопеляючи пекельним від злості поглядом слуг та охоронців. Ті лише мовчки опускали голови вниз і трусились від його неминучої люті.

- Вибачте, пане, моєї провини тут немає. - Служниця почала ще сильніше плакати і жалісно виправдовуватись.

Омран закляк на деякий час у роздумах. Одна справа – показувати непокору, а зовсім інша – розбити голову невинній жінці. Це вже було занадто. Він намагався розібратись, що більше його розлютило – втеча Тетяни чи небажання дівчини бути у його обіймах. Тетяна остаточно принизила його самовпевненість і довела, що не заслужила жодної поблажки з його боку.

Пан розлючено вибіг навулицю і почав кричати до охоронців, що чергували біля воріт. Ті сказали, що білої жінки не бачили. Не могла ж вона крізь землю провалитись. На крики прибіг Хасан.

- Пане, що сталось? - Чоловік добряче захекався, тому стояв, важко дихаючи. У його очах добре виднівся переляк.

- Це ти мене питаєш? Як ти тут за всім наглядаєш?

- Вибачте, та все було добре. - Несміливо промовив Хасан. Останнім часом він часто розчаровував свого пана, тому зараз сподівався, що це щось незначне. Тільки сподівання розчинялись у лютому погляді Омрана.

- Було, доки Тетяна не розбила голову служниці, не вкрала її одяг і не втекла у невідомому напрямку. - Омран відвернувся убік і розвів руками. Досі не міг повірити, що вона на таке спроможна.

- Як таке можливо? Я негайно візьму людей і поїду її шукати. - Хасан голосно почав гукати охоронців, наказуючи їм підготувати необхідні речі. Ті ж розбігались, кожен у потрібному напрямку.

- Я теж їду, подай і мені джип та охорону. Якщо з нею щось станеться – ти мені відповіси!

- Так, пане.

Хасан мовчки схилив голову, покірно скорившись волі Омрана. Він готовий до будь-якого покарання за свою провину. У тому, що дівчина знайдеться, і сумніву не було, та все ж не вгледіли і дозволили втекти. А це велика провинність.

Через кілька хвилин із будинку кулею вилетів пан Омран, якого вже чекали чоловіки у кількох джипах. Він сів до друга і кивнув, щоб той рушав.

...

Через панорамне вікно з другого поверху будинку було добре видно, як кілька джипів зі свистом шин зриваються з місця. Іман вийшла зі своєї кімнати, почувши галас у звично тихому приміщенні. Жінка помітила служницю і покликала її ближче.

- Що тут сталось? Крики чути аж до кімнати. Та й куди мій чоловік так помчав? - Жінка протирала сонні очі, все ще розглядаючи вже пустий двір.

- Пані, вибачте нам, однак українка втекла, і пан Омран дуже розлютився через це на нас. - Служниця покірно схилила голову перед Іман.

- Яка ще українка? - Сон як рукою зняло. Іман, взявши дівчину за руку, відвела її убік, щоб вивідати все без зайвих очей. Потім підвела її обличчя ближче до себе, дивилась допитливо, чекаючи пояснень.

- Вона вже три тижні тут, у пана, живе. Спочатку з нами працювала, а потім пан поселив її у гостьовій кімнаті. - Тихим голосом служниця боязко зізнавалась, адже пані цього не повинна була дізнатись.

- Чому я цього не знаю?! - Голосно закричала Іман. У неї під носом завелась суперниця, а вона ні сном ні духом. Розлючена жінка взялась рукою за чоло і нервово терла його пальцями. Розумних думок у голову чомусь не приходило. Лише поодинокі образи білої жінки, яку вона зовсім не помічала серед натовпу прислуг.

- Вибачте, та пан велів нам мовчати про неї. - Служниці стало шкода свою пані, та й за себе вона побоювалась. Заслужити довіру важко, а втратити її можна миттєво.

- От чому ти такий щасливий останнім часом. - Від власної безвиході Іман істерично розсміялась, згадуючи задоволене обличчя чоловіка.

- Ви мені сказали, пані, я не розчула? - Служниця нахилилась ближче, сподіваючись вивідати щось цікавеньке.

- Ні, йди вже звідси! - Вона люто глянула на дівчину і голосно крикнула. Та вмить зникла з очей роздратованої пані.

Іман охопила лють, їй не вірилось, що чоловік так відкрито може їй зраджувати. Та його вчинок, піти вночі шукати дівчину, підтверджував погані здогадки. До сьогодні Омран не цікавився іншими жінками, та й вона попередила, що залишиться єдиною дружиною. Ледь витримала першу дружину, ледь поборола її, і вдруге у таку ситуацію не збирається втрапити. Перед здогадками Іман не знаходила собі місця, лишається дочекатись пояснень від чоловіка.

...

Нічні пошуки не дали ніякого результату. Вони обнишпорили кожен закуток у поселенні, перепитали у всіх місцевих про дівчину і зрозуміли, що тут вона не з’являлась. Омран повернувся додому над ранок, він прагнув трохи відпочити і знов піти на пошуки Тетяни, тепер уже в пустелю. Тільки б вона там протрималась до ранку, от знайде і покарає невдячну. Як прийшов до своїх дверей, побачив там дружину, яка сидячи спала. Він підійшов і розбудив її дотиком до обличчя.

- Що ти тут робиш? - Омран злякався, що сталось ще щось погане. Хіба може дружина сидіти просто так під дверима?

- Омране, я чекала тебе, а точніше – пояснень. - Іман одразу підвелась і сердитим поглядом дивилась на чоловіка.

- Які тобі потрібні пояснення серед ночі? - Чоловік одразу зрозумів, у чому справа, і пояснювати все не мав бажання. Тим більше у такий непідхожий момент, коли Тетяна невідомо де. Зараз його хвилювала лише одна жінка, і це була точно не дружина.