Розділ 22

Чи приносить влада людям відчуття абсолютного щастя? На жаль, ні! Є речі, які не купиш за гроші і впливовий статус, та й не про речі йде мова. Омран вже давно чекає на подарунок від долі, а та вперто відвертається від нього. Коли вже надія почала згасати, у його життя прийшла вона – рятівна соломинка з білими косами і блакитними очима.

Ще тоді, коли Хасан розповів про незвичний подарунок, він зачаровано пішов, аби на нього подивитись. І друг не обманув, Тетяна дуже вирізнялася поміж іншими як прекрасною зовнішністю, так і внутрішнім стержнем. Маючи невинне обличчя, дівчина поводиться дуже мужньо. Вона єдина наважилась перечити йому з першої ж зустрічі. А згодом і взагалі бунт влаштувала, щоби привернути до себе увагу.

Коли зайшов до кухні і побачив, що вона з собою зробила, ледь стримав гнів. Її краса тепер належить лише йому, і ніхто не має права цього змінювати. Він би не спустив цю витівку з рук Тетяні, якби вона знову його не здивувала. Тепер саме ця дівчина стане тою, кого він все життя чекав. І хай треба вчиняти гріх, Омран готовий це зробити, заради майбутнього.

Минуло кілька днів з того часу, як Тетяна перестала перечити і скорилась волі свого пана. Служниці щодня доповідають про стан дівчини, який значно покращився. От і настав час, аби знову поговорити.

- Тепер я впізнаю твою красу. - Чоловік із захопленням дивився на чарівну чужинку. Вона вперше постала перед ним у гарній і традиційній сукні. Абая зовсім не приховала красу і витонченість її тіла, а навпаки, додала ще більше жіночності. Тетяні слід було прикривати волосся хусткою перед ним. Однак вона цього не знала, а Омран і не поспішав підказувати. Біле і довге блискуче волосся його зачаровувало. Жодна жінка у його житті не мала такої прикраси. Ще й повністю природної, що робило її ціннішою за коштовності.

- Я можу здатись дуже зухвалою, але, будь ласка, дайте мені гроші для чоловіка перед від’їздом. А я потім їх Вам обов’язково віддам. - Тетяна перервала приємні роздуми. І, схоже, зовсім не скорилась.

- Перед яким від’їздом? - Омран насупив брови. Його сердив цей постійний потяг додому. А ще більше – згадки про чоловіка, який відпустив свою дружину помирати на чужій землі.

- Хіба Ви не відпускаєте мене до дочки? - Запитала стривожено і з докором у голосі.

- Скажи, ти бачила тут дітей? - Омран спокійно підійшов до вікна і дивився на порожній двір. Там вже давно мали гратись його маленькі копії.

- Ні, а чому Ви питаєте?

- Моя перша дружина за сім років не змогла народити дитину. Врешті, вона зробила гідний вчинок і дозволила мені взяти другу дружину. Однак ревнощі поїдали її розум, тому вона попросила розлучення і пішла від мене. Іман – моя теперішня дружина, вже п’ять років марно намагається завагітніти. - Він розповідав усе, стоячи спиною до Тетяни. Важко було визнавати своє горе, та ще й перед жінкою. Слабкість – точно не риса його характеру.

- Навіщо Ви все це мені розповіли?

- За нашими законами, одружуватись потрібно з віруючою і порядною дівчиною. Однак заради спадкоємця я можу переступити через себе. Якщо ти зможеш завагітніти, то я візьму тебе другою дружиною. - Омран повернувся до дівчини й, обережно підійшовши, став над Тетяною. Він взяв пасмо білого волосся у руку, милуючись блиском і ніжністю на дотик. Чекав радісної реакції чужинки, адже велике щастя випало саме їй, тій, хто на нього не заслуговує.

- Що? Ти чуєш, що кажеш?! - Тетяна вирвала своє волосся з рук Омрана і різко відійшла від нього. Мало того, що наважилась кричати, та ще й ненависним поглядом вимірювала свого пана. Невдячна.

- Ти знову мене принижуєш? - Омрану набридли нахабні витівки і неповага. Він ледь стримував свій гнів, щоб не вигнати дівчину з будинку. Та стриматись допомагала надія, яку лише вона змогла йому повернути.

- Так, я тобі сказала, що маю чоловіка, і я йому вірна, зрозумів? - Тетяна лютувала щосили. - Мені байдуже, хто ти, я тобі не рабиня і коритись не буду, ще й таким принизливим наказам.

- Ти не поїдеш звідси ніколи. Закарбуй це вже нарешті у своїй голові і перестань пручатись долі. У мене тижневе відрядження, ти маєш час, аби виправитись. Коли повернусь, ти станеш моєю з великою радістю.

Омран не став більше нічого слухати, дівчина і так забагато сказала. Кулею вилетів з кімнати, не забувши грюкнути дверима на прощання.

- Негідник! Я ненавиджу тебе!

Норовлива чужинка все ж не стрималась і викрикнула кілька кривих слів на прощання. Зробила це досить голосно, так, що весь будинок почув. Добре хоч, що її мову більше ніхто не розуміє. Ніхто не буде зневажати волю пана Омрана, а хто наважиться – буде покараним.

...

З останньої і дуже емоційної розмови минуло вже кілька днів. Мене продовжували тримати замкненою у кімнаті. Скільки разів доводилось чути приказку, що самотність до добра не доводить. Мене ж вона привела до плану втечі. Це єдиний правильний варіант у даній ситуації. Я поки не знала, як саме втечу, та добре розуміла куди – у посольство. Тільки там я зможу знайти допомогу і захист. Думати про те, як його знайти, я не стала, бо все станеться по ситуації. За парканом є люди, які обов’язково допоможуть.

Ставлення до моєї персони дуже змінилося. Велика шафа заповнилась речами з дорогих тканин, а мене вдягали у традиційні сукні. Служниця три рази на день приносила до кімнати смачну їжу і воду. Щоранку проходило прибирання, яке виконували одразу кілька жінок, яких на кухні я не бачила раніше. Поводилась я досить стримано і нікому не перечила, щоб зайвий раз не привертати увагу.

Вікно з моєї кімнати виходило на задній двір, якраз на великі сади. Та головний об’єкт був за ними – паркан. Звідси важко розгледіти, та здається, що крайні мангові дерева ростуть близько до огорожі і саме через них можна перебратись на інший бік. Бік свободи.

За ці дні я змайструвала з тканини щось схоже на рюкзак, у який вже встигла закинути кілька пляшок з водою. Щодо їжі, то її прихоплю по дорозі, прямо з гілок фруктових дерев, які аж до землі гнуться від стиглих плодів. Припаси згодяться у будь-якому випадку. І якщо за огорожею душні вулички поселення, і якщо – гори чи ліси, вони ж тут є? Мої роздуми перебив вигляд Омрана за вікном. Настає злощасний вечір, а я досі тут. Невже цілий тиждень минув?