Розділ 15

Прокинулась із величезними зусиллями і затуманеною свідомістю. Голова розколювалася від болю і теплого металу, на який я сперлася. У цілковитій темряві навпомацки почала вивчати навколишній простір. Коли зрозуміла, що все ще перебуваю у темному кузові того самого вантажного автомобіля, страх миттю повернувся. Мене викрали. Тільки як таке могло статися серед білого дня? Та й навіщо?

Через декілька хвилин до мене дійшло, що автомобілем зовсім не хитає, отже – ми стоїмо на місці. Через величезну духоту здавалося, що зупинились посеред пекла. Я обережно підвелась, тримаючись за все, що тільки можна. Та на ногах довго не втрималась і грюкнулась на підлогу. Якось доповзла до задніх дверей і помітила у них крихітну щілинку, з якої пробивалась тоненька ниточка світла. Хотіла подивитись, що є назовні, як різко двері відчинились і яскраве світло засліпило звиклі до темряви очі.

Мене грубо схопили за руку та силою витягли навулицю. Все, що встигла помітити, – замість синього неба була чорна і моторошна стеля, засипана яскравими світилами. Мені одразу скрутили руки за спиною і нахилили голову вниз, притримуючи її у такому положенні. Довкола розгледіти нічого не вдавалось, бо волосся впало на обличчя, ледве розуміла куди ступати. Незважаючи на приміщення, під ногами було багато піску та бруду. Мене привели в якусь маленьку і моторошну кімнатку, де все довкола було у медичних інструментах. Криваві голки, бинти й інші незрозумілі предмети змусили жахнутись ще більше. У приміщенні перебували двоє смуглявих чоловіків, один з яких у забрудненому медичному вбранні. Чомусь вони не забороняли на себе дивитись, та й обличчя не ховали, лише за чорними бородами. Мене вхопили силою за руку та почали брати кров із вени. Все ще затуманена болем і страхом, я не мала сил опиратись. Та й опір навряд допоможе. Мені вже нічого не допоможе врятуватись від цих бандитів.

Згодом мене вивели до великої кімнати, більш схожої на коридор. Силою опустили на підлогу і залишили. Я підняла очі і з жахом озиралась довкола. Шум та галас людей у незвичному вбранні, зовсім незрозуміла мені мова. Навкруги стоять смуглі люди з автоматами. Поруч зі мною теж були білі люди, хтось моторошно плакав, хтось лежав без свідомості. Я не розуміла, що тут відбувається і як на це реагувати. Від страху вся заклякла, не кричала, не плакала і навіть не рухалась. Аж раптом якісь два чоловіки підійшли впритул та почали про щось говорити. На автоматі підняла очі на цих людей і зраділа, що не зрозумію жодного слова і не взнаю весь жах, що зі мною далі відбудеться.

...

- Що це за дівчина? Куди її? - Спитав охайний і діловий молодий чоловік свого співрозмовника. Він грайливо дивився на дівчину, зосередившись на її переляканих і таких прекрасних очах.

- Замовлення серця на завтрашній вечір, у неї підхожі аналізи. Її зараз відведуть. Ти братимеш когось? - Відповів, очевидно, головний тут торговець. Він був дуже моторошним чоловіком із жорстоким поглядом і червоним шрамом на лівій щоці. Завжди говорив грізним тоном і постійно кричав на своїх підлеглих. До свого співрозмовника теж ввічливості не дотримував.

- Так, її. - Голосно сказав чоловік і серйозним поглядом глянув на торговця.

- Ні, ця не продається! - Крик почувся на всю залу, а Тетяна аж здригнулась від переляку. Чоловікові дуже не сподобались слова торговця, він відвів свій погляд убік. Вилиці на обличчі помітно рухались від злості, та він стримав свою лють і спокійно промовив:

- Я дам тобі подвійну ціну за неї.

- Ти не чуєш, що я кажу? Все, її вже нема серед живих. - Очі торговця збільшились і він люто розвів руками, глянувши на дівчину. А та трусилась від страху і схлипувала, опустивши голову вниз.

- Тоді будь-які гроші, кажи, скільки ти хочеш? - Грізно промовив чоловік, більше сил на ввічливість у нього теж не лишилось. Своїм поглядом він показував власну приналежність тут. Та торговця це ще більше дратувало.

- Лише через твої постійні покупки я терплю таку поведінку. - Торговець близько підійшов і, махаючи пальцем у обличчя співрозмовнику, розлючено йому говорив. Потім трохи відійшов і, глянувши на двох непритомних дівчат, сказав: - Добре, якщо хтось із тих двох підійде, лише тоді віддам її тобі. Чекай.

Торговець відійшов у справах, а другий чоловік підійшов до Тетяни. Обережно опустився. Він взяв її довге волосся у свою руку, а іншою провів по ньому, запевнившись, що не торкалась жодна фарба шовкових завитків. Потім підняв її обличчя за підборіддя і, дивлячись деякий час на красу блакитних очей, задоволено посміхнувся. Відвернувшись, попросив щось свого помічника, а той кивнув головою, погодившись, і поспішив піти. Через кілька хвилин повернувся і протягнув йому чорне полотно. Той взяв його у руки й обережно накинув дівчині хустку на голову, прикривши її білосніжні коси та шию.

...

На мене дивились чорні і добрі очі. Хіба таке можливо, щоб у цьому жахливому місці знайшлась хороша людина? Чоловік подбав про мене, накинувши шарф на голову, ніби відчув, як же хочеться у щось закутатись і заховатись. Не знаю, що наговорив тому нелюдові, та бандит розсерджено пішов. Але згодом повернувся і продав мене. Продав, як річ. Я зрозуміла це, коли побачила велику кількість купюр, які йому передали ці охайні чоловіки.

Мені допомогли піднятись і жестом вказали йти вслід за ними. Я готова не просто йти, а щосили бігти з пекельного місця. Ніколи й уявити не могла, що на сучасній землі існують подібні місця. Коли ми вийшли назовні, я озиралась довкола і бачила лише закинуті розвалини. Шлях до асфальтної дороги виявився досить довгим і, відійшовши кілька сотень метрів від розвалин, я тихенько розвернулась і дуже здивувалась. Там, звідки мене забрали, – лише руїни, зовні внутрішнє пекло зовсім невидиме. Здається, сотні років там ніхто не бував. Коли вийшли на дорогу, чоловік відчинив мені задні двері на чорному розкішному авто та посадив усередину. Він сів біля мене, а його помічник – за кермо.

Я мовчки озиралась, все здавалось таким чужим та жорстоким. Місто було геть у іншому стилі, будинки, рослини, люди, як зі східного фільму. Я старалась і не думати, куди мене зараз везуть, та відчай все ж узяв верх над силою волі, і по обличчю почали котитись сльози. Чоловік обережно торкнувся мене, від чого я різко відсахнулась і втислась у дверцята. Страх умить замінив сором, бо мені просто простягнули пляшку з холодною водою. Обережно взяла до рук і кивнула з подякою. Жадібно зробила кілька великих ковтків і відчула полегшення. Чомусь мені різко захотілось спати, це вже потім я зрозуміла, що заснула від снодійного.