Розділ 10

Доки Настуня гралась на дитячому килимку у кутку кухні, я готувала вечерю для Андрія. Щоденний режим, який не змінюється вже дуже тривалий час. Та я цьому щиро радію і почуваюсь щасливою дружиною і мамою. У двері подзвонили досить неочікувано. Напевно, це сусідка якусь дрібничку позичити. Коли відчинила двері, ледь не знепритомніла від здивування.

На порозі стояла Оля із купою подарунків у руках. Я щиро зраділа подрузі, сюрприз вона зробила дійсно приємний. Не втрималась і накинулась на неї з обіймами.

- Олю, я сумувала за тобою і весь час почувалась винною. - Думки вголос від несподіванки. Ще деякий час обіймала подругу, а потім отямилась і запросила гостю всередину. - Проходь! Вибач нам, що втратили зв’язок з тобою.

- Ну чого ти перепрошуєш, це все через справи, яким немає кінця-краю. Та й з роками дитяча дружба зникає.

- Ну що ж ти таке кажеш! Наша дружба міцна, незважаючи ні на що.

Я провела подругу на кухню і запропонувала сісти за стіл. Вона одразу помітила донечку і замилувалась нею на деякий час. Напевно, і самій захотілось мати таке диво. Я заварила каву і теж приєдналась до подруги, сівши за стіл.

- Настуня так схожа на Андрія. - Оля все ще спостерігала за донечкою.

- Так, таке ж темне волосся і трохи смаглява шкіра. А ти коли плануєш матусею стати?

Ольга одразу перекинула погляд на мене, здалось, навіть, невдоволений. Може, в неї не клеїться з особистим, а я тут зі своєю цікавістю. Та вона знову посміхнулась.

- Ти ж знаєш, я не дуже з сімейними клопотами асоціююсь. Живу роботою і повністю їй віддаюсь.

- Ти молодець. Я теж сумую трохи за своєю роботою. Ми, до речі, навіть у Європу їздили на заробітки після весілля.

- Ого, і як тобі за кордоном?

- Гроші були дуже потрібні, тому ми й поїхали. Багато, звісно, не заробили, та все ж трохи назбирали.

- Зараз новий час настав. Чула від знайомих, що у Туреччині можна три-чотири тисячі зелених за місяць підняти.

Оце у людей забаганки, та ми стільки обоє за весь час заробили. Чим же це треба займатись, аби без професійних навичок стільки грошей отримувати?

- Що ти кажеш! А яка ж це робота?

- Нічого страшного робити не треба, просто там моря і туризм процвітає. От наші дівчата і влаштовуються покоївками у люксові готелі. Крім офіційної зарплатні, добре можна запастись чайовими від олігархів всього світу. Головне – старатись і наводити ідеальну чистоту. Ризиковано, звісно, але воно того вартує. - Ольга завзято розповідала і помалу пила каву.

- А чому ризиковано? - Здивувалась я, робота була звичною і зовсім без загрози. Набагато краще, ніж на заводах із небезпечною технікою.

- Ну, інша релігія, люди. Буває всяке, ще вкрадуть. - Подруга посміхнулась і дивилась із насторогою мені просто у вічі. Знайшла чим лякати. Кому ті покоївки потрібні серед такої знаті?

- Це все казки про гарем із минулого часу, та й мені таке точно не загрожує. У мене донечка ще надто маленька, щоб кудись від неї їхати. Ще років п’ять точно буду лише біля неї. - Поки страшно уявити, як у садочок її віддам, не те, щоб за кордон їхати світ за очі. Гроші – це дрібниці, в порівнянні з сімейними цінностями.

Нашу розмову перебив стук у двері. Додому повернувся Андрій. Він привітався з Олею, потім поцілував мене і Настуню. Теж приєднався до чашечки кави. Вечорами він розповідає про свій день, схоже, і зараз за це візьметься, бо очі блищать від радості.

- Дівчата, хочу вам про дещо розповісти. До нас сьогодні влаштувався на роботу такий хороший хлопець – Іван. Я так ні з ким добре не порозумівся за весь час у офісі, як із ним лише за один день. - Андрій одразу взявся поїдати солодощі. Він був дуже радий новому другові.

- Коханий, це чудово. Матимеш надійного друга.

- Так, Андрію, хороші друзі – це справжній подарунок долі. Їх варто берегти і цінувати. - Теж висловила свою думку Оля. Мені здались ці слова більш глибокими, бо я ще відчувала перед нею провину. Та це просто мої думки. Якби вона злилась, не прийшла би до нас і не раділа так щиро спілкуванню.

- Так, якось до нас його приведу, познайомитесь. І ти, Олю, приходь!

- Прийду!

...

Наступні два місяці ми знову подружились із Олею, вона час від часу заходила в гості або ми гуляли у парку. Андрій теж приходив додому радісний і обіцяв скоро розповісти мені про якийсь сюрприз. Схоже, вони з другом затіяли щось цікаве.

Одного вечора Андрій відчинив двері і мовчки зайшов у квартиру. Я, не глянувши на нього, накривала радісно на стіл із Настунею на руках. Адже саме сьогодні він про все обіцяв розповісти.

- Ти трохи запізнився. А я теж приготувала тобі сюрприз. Скоро у донечки перший день народження, відсвяткуємо у нас всі разом. Ну чого ти там стоїш?

Я озирнулась і не повірила своїм очам. Андрій стояв весь у крові, дивлячись хижим поглядом. Обережно протягнула руку до пораненого побоями лиця, а він різко зупинив її, болісно стиснувши зап’ястя.

- Що з тобою сталось? - Ледь промовила, вся заклякла від переляку. Хто ж із нього так познущався?

- Це ти у всьому винна! Я заради тебе все це зробив! - Андрій ледь стримував свої емоції, переповнений злістю, здавалось, міг вдарити. Тільки чим же я так сильно завинила? І до чого тут побої?

- Що ти говориш? Я не розумію ні слова. - Мені закрались найгірші думки у голову, злякалась, що Андрій когось убив.

- Це більше не моя квартира. Збирай усі речі, вранці ми маємо бути у батьків. - Він грізно наказав мені, а сам поволі жалісно роздивлявся по кімнатах.

- Які ще речі, що з тобою? - Я вже перестала боятись і чекала нормальних пояснень, а не цього безглуздого бурмотіння.

Він на емоціях все розповів. Я слухала і не могла повірити у цю гірку правду. Виявилось, що вони з Іваном власний бізнес надумали відкрити, заклали квартири і віддали гроші людям, які виявились бандитами. Це ж просто якийсь жах із давніх дев’яностих. Замість обіцяної зустрічі з партнерами їх вивезли до лісу і побили, кинувши страшні погрози.