Розділ 4

Мої рідні вже чекали нас із Андрієм, радісні і з повним столом смакоти. Однак, як тільки я зайшла, старенькі різко помарніли від вигляду сліз на моїх щоках.

- Люба моя, що це з тобою? - Бабуся першою підійшла і налякано спитала.

- Бабусю, він мене зрадив. - Ледь вимовила, захлинаючись сльозами. Безсило поклала голову рідній на плече і трохи її обійняла руками.

- Як зрадив, що ти таке кажеш? - Бабуся міцно взяла мене за плечі і поставила перед собою.

- Він хоче вбити нашу дитину, а напоумили його цьому батьки. І на аборт мене вже записав, якщо це дівчинка. Все вирішили за мене. - Знову гірко заплакала і не могла дати ради своїм сльозам. Бабуся вже сама пригорнула до себе і заховала у надійних обіймах.

- Ми теж маємо слово у вашій сім’ї, таке ж рівне, як і вони. - Втрутився дідусь у розмову, люто кинувши газету з рук та піднявшись із крісла.

- Зачекайте. Внученько, не плач, я все придумала. На котру годину в тебе огляд? - Бабусині очі заблищали щастям і вона радісно витерла сльози з мого, вже здивованого, обличчя.

- На десяту. - Тихим голосом промовила я, все ще трохи прихлипуючи від плачу.

- Я піду до твого лікаря о дев’ятій і домовлюсь, щоби точно був хлопчик. І дитину ми врятуємо, і скандалу уникнемо. - Вона дивилась то на дідуся, то на мене з гордо піднятою головою.

- Бабусю, ти неймовірна. - Я сміялась крізь сльози і зацілувала бабусине обличчя.

- Так, вона у мене мудра жінка. - Теж гордо промовив дідусь. Він обережно вмостився до свого крісла і радісно спостерігав за своїми рідними жінками. А ми все не могли зупинити обійми.

Поївши смачну вечерю, я пішла додому. Намагалась усіма силами стримувати свою радість. І, повернувшись сумною, сказала, що погодилась. Ранком на огляді Андрій першим зайшов до кабінету і з нетерпінням чекав слів лікаря. Той заклопотано дивився на монітор, а потім поклав датчик із рук, розвернувся на кріслі до Андрія і радісно сказав:

- Вітаю! У вас здоровий хлопчик.

У мене камінь із душі звалився. Доки я світилась від щастя, Андрій стояв у роздумах.

- Це точно, лікарю?

- Так, абсолютно. - Лікар впевнено дивився на майбутнього батька. А потім різко йому сказав: - Ну добре, татку, зачекайте за дверима, а ми поки проведемо огляд.

Лікар глянув на мене і подав свою руку, тим самим допомігши підвестись. Андрій засоромився і миттю вийшов із кабінету. Я витерла живіт паперовим рушником, сіла на стілець перед столом лікаря і спитала:

- Це хлопчик?

- Більше схоже, що дівчинка. Проте на такому малому терміні рідко вдається з точністю сказати. Бабуся у тебе чудова жінка, ти винна їй поцілунок. - Він усміхнувся мені, взявшись шукати необхідні йому папери для оформлення картки вагітної.

Вийшовши з кабінету, я знайшла чоловіка. Підійшла до нього і, відводячи погляд убік, байдуже сказала:

- Я вільна, можемо повертатись. - І рушила, не глянувши на чоловіка.

- Зачекай! - Андрій вхопив мене за руку і повернув до себе. - Вибач мені, я повівся, як негідник. Я любитиму нашого сина.

- А дочку ти б любив?! - Я таки підняла розчарований погляд, голосно сказавши ці слова.

- Це батьки все так, а я просто не звик ще до самостійності.

- Ти розчарував мене. - Вирвала свою руку і знову стала до нього спиною. Він же сам наполіг на швидкому одруженні, а тепер відмовляється від своїх обов’язків. Ще й батьків впускає туди, куди не варто.

- Якщо ти мені вибачиш, то ми по дорозі додому зайдемо у дитячий магазин... - Андрій підійшов ближче й обережно поцілував мене у шию. Сварками тут не зарадиш, та й перший крок до примирення він зробив.

- Добре, я, хоч і важко, та все ж повірю у твою щирість.

Я щиро зраділа, що скоро зможу придбати крихітний одяг. Ми разом навідались до дитячого магазину. Там була чарівна атмосфера, від якої ставало тепло на душі. Одяг був таким крихітним і з особливим запахом. Я купила синенькі шкарпетки та крихітний костюмчик. Усміхалась не лише через радість речам, а і тому, що уявляла донечку у синьому вбранні.