У полоні пустелі

Пролог

«Безкраї піщані простори... Лише ти і суха пустеля. Неймовірні відчуття у космічно красивому місці. Сахара – це надзвичайно казково і круто!»

Саме так було написано на тих багаточисленних рекламних оголошеннях від туроператорів у соціальних мережах. Ще додавалось ідеально заманливе фото, щоб іще більше розбурхати уяву й затягнути людину у мрії «східної казки». Я теж мріяла колись у житті і самій ступити ногою по «червоній землі». Знала наперед, що цього не станеться, бо фінансове становище не те. Та все одно – мріяла. Якби ж я тоді знала, як сильно помилялась у всьому. Мої мрії матеріалізувались у наджорстокій реальності. «Східна казка» виявилась кошмарним сном. Ноги ступили на піщані землі, та так, що місця живого не лишилось від мозолів. Та й грошей не треба було, щоб сюди потрапити, розраховуватись довелось значно ціннішою платою – життям.

Філософські думки крутились у голові зовсім не від освіченості, а від розуміння безвиході. Лежачи на піску, гарячому, мов крихітні вуглики, я дивилася кудись удалину і розуміла, що це – кінець. Перед очима нескінченні бархани плавно переходили одна в одну, наче високі і спокійні хвилі у морі. Я ніколи його не бачила, та, думаю, все саме так, як у фантазіях. Та й не побачу вже ніколи гори з води, тільки ці – пекельні красоти.

Не залишилось більше сил, аби думати про те, з чого все почалось і чому я тут опинилась. Так судилось. І крапка. Залишилось стулити стомлені повіки і заснути назавжди від втрати сил і нестерпної спраги. Це не пустеля – це частинка пекла, яка витягує з тебе воду з жадібністю і шаленою швидкістю. Тільки зараз я зрозуміла, що сама себе прирекла на таку смерть. І зовсім не втечею із ненависного будинку арабських чужинців, а незнанням правил виживання у такому місці. Ще кілька годин тому, а може, і трохи раніше, я пила великими і жадібними ковтками у надії втамувати спрагу. Та цього не ставалось, полегшення не приходило. Треба було економити, по маленькому ковточку і з певним інтервалом. Тоді б можна було йти далі і дійти до людей. А там розповісти всю правду і врятуватись, повернутись додому, до рідних. І більше ніколи їх не покидати. Засвоїти жорстокий урок на все життя.

Повіки таки стулились, важкі від сліз і налиплого піску, який боляче роз’їдав очі. Скільки ще мені так мучитись? Вже несила це терпіти, несила... Вітер почав завивати сильніше, приємний і прохолодний. Невже я заснула і скоро ніч? Бо лише вночі стає холодно, та так, що зуб на зуб не попадає. Тільки сонце палило прямо над головою – і це знову розчаровувало. Якби йшла ніч, воно б уже думало ховатись за крайніми барханами і переставало виснажувати жаром все під собою. Пісок під моїм тілом ніби почав оживати, поволі підійматись і боляче забиватись у пересохлу шкіру. Та сил терпіти вже вистачає, їх додає той самий прохолодний вітер. Напевно, це міраж, тільки не перед очима, а у відчуттях. Мені так хочеться трохи холоду, що організм його почав відчувати.

Розтулила повіки і... застигла від переляку. Попереду вітрові потоки несли в собі не лише мільйони піщинок – вони несли саму смерть. Я думала, гірше вже не буде, та дуже сильно помилилась. Пустеля кинула мені останній виклик у вигляді піщаної бурі. Велетенської і брудної стіни піску, що затьмарювала собою синє небо і все тепло палючого сонця. І знову мрії збулись, адже ж я жадала холоду і вітру – і вони йдуть до мене. Насуваються безпощадної сили стихією, що поглинає все довкола у полон мертвих пісків. У порівнянні з тим, як відчувало тіло холод, всередині все вже встигло вкритись крижаним страхом. У стані шоку я знайшла в собі сили і незграбно підвелась на стомлені болем ноги. Тільки не зараз і не сьогодні... Я не помру тут, не зникну безслідно у пісках!

Обернулась спиною до бурі і поглянула на спокій попереду. Я орієнтувалась за сонцем усім шляхом, тож добре знаю, куди дійду, якщо повернусь. Там є шанс на спасіння, а позаду його нема. Зібравши у собі останню волю і мужність, почала перебирати ногами. Спочатку поволі і невміло, а потім впевнено і швидко. Силоміць втікала від стихії із зірваними криками пересохлими губами.

- Я виживу!.. Заради тебе!.. Я не помру!..




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше