Розділ 30. Амнеріс

Незважаючи на висунуте Еммою на її адресу безпідставне обвинувачення, яке, безперечно, зіпсувало райдужний настрій міс Лур'є, сповнений Анжеліною сценічний образ Амнеріс, дійсно, зробив яскраве враження на глядачів, зал аплодував до останнього, не даючи почати партію наступного артисту. Її прекрасний вольовий голос, емоційність, захопленість грою, жива творча думка - дозволили Анжеліні переконливо вирішити різні рольові задачі, по-новому і в повній відповідності до задуму композитора і постановника.

Крок за кроком Анжеліна розкрила душевний стан героїні: Амнеріс з'явилася вродлива, пихата і впевнена в своїй владі, як дочка фараона, таємно любляча начальника палацової варти - Радамеса. Але побачивши взаємність закоханих одне в одного Радамеса і рабині Аїди її чіпко охопили сум'яття, страх, безвихідь і гірке передчуття біди, і цього не зміг приховати навіть гнів. Слідом, в очікуванні Радамеса все ніжніше звучав кличний улюбленого голос Амнеріс, але поява Аїди в її покоях знову пробудила в ній сум'яття і думку, що вона безсила перед суперницею.

У сцені торжества на площі, коли батько оголосив на знак військової нагороди Радамеса своїм спадкоємцем престолу і обіцяв дарувати йому в дружини дочку Амнеріс, стільки пристрасті і переможного тріумфу було в голосі нової артистки. Як майстерно Амнеріс в сцені «Судилища» Радамеса за зраду заради порятунку Аїди, випробувані раніше почуття змінила благанням, душевним болем, стражданням! Анжеліні вдалося віртуозно висловити трагедію Амнеріс не тільки в тому, що вона віддала свого коханого в руки катів-жерців, а в її коханні і ревнощах, що опинилися сильніше цього кохання, в її занадто пізньому прозрінні.

Наприкінці вистави зал глядачів радів. Він вигуками: «Браво! «Біс!» і жаркими оплесками змусив артистів вийти знову на сцену, щоб надовго зберегти в своїй пам'яті живі образи вражаючої «Аїди».

Анжеліна Лур'є і Тереза ​​Штольц були всипані букетами квітів, їм не вистачало рук прийняти ці витончені дари. Хіггінс галантно допоміг втекти перлинам своєї трупи за лаштунки. У готельному ресторані на них чекав, організований засобами меценатів і заступництвом можновладців фуршет з нагоди прем'єри Національного театру столиці.

На фуршеті міс Лур'є де Сент-Джон була представлена ​​шанувальникам її творчості. Імена, прізвища та титули плуталися в голові. Вона була вражена своєму вдалому виступу і сильно втомилася. Анжеліна відчувала величезне бажання усамітнитися і зібратися з думками, які розривають її ще з розмови з Еммою Альбані. У натовпі вона ніби шукала образ таємничого рятівника. Раптом серед присутніх їй привиділося до болю знайоме обличчя графа Сент-Джона, що виражало скупу посмішку. Що за примара!

Останнім часом їй всюди ввижається граф, з тієї самої молитви, піднесеної в єпископальної церкви Річмонда, що носила його ім'я. Так не може тривати далі! За що його образ переслідує її? Невже за її втечу? Шукає він ще її, як запевняли в цьому Розі і випадково зустрінутий Том Семюел? Їй чомусь стало сумно від думки, якщо в дійсності це було не так.

Містер Хіггінс помітив її неуважність і натягнутість. Він непомітно підійшов до міс Лур'є і дав їй тихенько розумну пораду:

- Потерпіть ще трохи, міс Лур'є! Дайте сповна насолодитися вашим замилуванням першим шанувальникам! Я давно захоплююся вашою натурою: в ній немає пихатості, самовдоволення і зверхності! Як це не прикро, але вам доведеться навчитися імітувати їх, інакше вам не втримати уваги шанувальників! А вони ніколи не дадуть впасти вашої величі з піку вершини! Уявіть, що ви ще на сцені, і граєте роль торжества Амнеріс в годину тріумфу. Так буде легше. Не забувайте, що ваш сьогоднішній тріумф - це почасти й моя заслуга! - посміхаючись, нагадав їй про їх своєрідною дружбу Хіггінс.

Напевно, він має рацію. Хіггінс досвідчена людина в цій справі. А їм, можливо, ще «довго плисти в одному човні». Хоча, зізнатися, гра на сцені її полонила і все більше вабила, але слава, виявляється, нелегка ноша! Їй вона ніяк не по плечу. Вона буде намагатися звикнути до неминучих обтяжливих наслідків для її темпераменту кожного успіху на сцені! Нехай буде так!