Розділ 22 (Історія повторюється)

- Таджія, де Ася? 

До лікарні я домчав за лічені хвилини. Всю дорогу я намагався дотелефонуватися до Асі, але натомість чув тільки короткі виклики. Тривога в мені зросла. Тому довго не думаючи, я сів за кермо і поїхав за дівчам. Мені потрібно було знати, що вона в безпеці і трапилося якесь непорозуміння. 

- Пане Халім… - хатня робітниця аж поблідніла, коли побачила мене перед собою. 

- Я поставив тобі запитання. Де Ася? Чому вона не бере від мене слухавку? - два кроки і я нависаю над жінкою. Вона опускає низько голову чим мене ще більше дратує. 

- Я не знаю де пані. 

- Як не знаєш? - рукою я грубо підіймаю за підборіддя голову жінки і змушую дивитися мені у вічі - Ти мала її супроводжувати! Мала бути поруч з нею!

- Пані була в кабінеті гінеколога, але з нього так і не вийшла. Лікар теж її шукав, але не знайшов. Вона ніби випарувалася - почуте мене здивувало. Я ж не знав до якого спеціаліста пішла Ася. Щось це все надто дивно звучить. 

- Ви двоє, чекаєте мене зовні. - я кивнув охоронцям - А ти йдеш за мною. 

Скляні двері відчиняються переді мною і я опиняюся у просторому фой’є. На рецепції мене привітно зустрічають посмішкою, але я не маю настрою на люб’язність. Зараз мені потрібно побачити Асю і почути від неї пояснення.

- Вітаю, пане. Назвіть, будь ласка, ваше прізвище. 

- Менше, ніж годину тому до вас прийшла жінка на огляд. Мені потрібно знати в якому вона кабінеті. 

- Перепрошую, пане, але ми не розголошуємо інформацію про наших пацієнтів - доки дівчина спокійно говорила зі мною, моє тіло тремтіло від злості.

- Мене звати Халім Аль-Біші, на прийом  прийшла Ася Аль-Біші. Це моя дружина і я хочу знати, як вона. Мені потрібно особисто поговорити з лікарем про її здоров’я - іншого виходу, ніж збрехати, я не мав.

Кілька секунд дівчина думала над моїми слова, але все ж таки вирішила озвучити номер кабінету. Мене попередили, що це жіночий відділ, у котрий мене супроводить хтось з персоналу. Я погодився. Хай буде так. 

У ліфті погане передчуття стало набагато сильнішим. Я відчув, як моє серце калатає і собою заглушує здоровий глузд, бо як по-іншому пояснити те, що я ще двічі спробував зателефонувати Асі. 

- Зачекайте, пане, біля дверей, я покличу лікаря. 

- Добре. 

Хвилина, дві, три, десять. Я покірливо стояв опершись об стінку і чекав гінеколога. Мені здавалося, що вона все прояснить і заспокоїть. Та тільки поява лікаря нічого не дала. Мене просто привели до оглядової, щоб я впевнився в тому, що Асі там немає.  

- У вас тільки один вихід з лікарні? - критичне мислення працювало погано. Я розумів, що щось трапилося, бо дзвінок був не просто так. Ася не могла покинути лікарню без супроводу Таджії, у цьому не було необхідності. 

- Для пацієнтів так, але для персоналу ні. 

- Як ви думаєте, моя дружина могла ним скористатися? 

- Навряд чи, його не так то і легко знайти. 

- А камери відеоспостереження є, щоб перевірити? Мені потрібно знати чи вона тут, чи покинула будівлю. Благаю, допоможіть мені.  

- Спробуємо щось придумати, пане. Якщо ваша дружина в будівлі, то ми її обов'язково знайдемо. Вам не варто хвилюватися. 

***

Темрява… Вона лякає своєю безмежністю і незвіданістю. Я не знаю, що приховується в її глибинах, і сама ця невизначеність стає джерелом страху. 

Знову страх... 

Здається, ніби він викарбуваний на моїй долі. Здається, ніби цих трьох місяців спокою і не було. 

Можливо, це сон? Такий поганий, після якого прокидаєшся у холодному поті і ще довго вирівнюєш дихання? 

Я б хотіла вщипнути себе, та тільки руки міцно зв’язані за спиною. Кисті труться об мотузку і я розумію, що не можу її розв’язати. Я в пастці і цього разу мені може не пощастити. 

Голова шалено болить від удару об стіну. Я потрохи приходжу до тями і розумію, що їду в автомобілі. Тіло лежить на задньому сидінні і через зв’язані руки мені важче прийняти сидяче положення. Хоча… у цьому немає необхідності. Я здогадуюся, що мене далі чекає. 

Історія повторюється. 

***

- Пане, ми не можемо показати вам відео з камер. Це проти правил, бо ви фізична особа - головний лікар ніяк не хотів йти на поступки. Як би я його не благав, як би не погрожував, він все одно стояв на своєму. 

- Та про які правила йде мова? Ви розумієте, що моя дружина просто розчинилася у вашій лікарні? Ви перевірили всі кабінети, всі поверхи і її ніде немає, як це розуміти? 

- Чому ви не допускаєте те, що вона просто вийшла через парадний вхід і вас не попередила про це? Ваша працівниця могла її просто не помітити. 

- Тому що Ася зателефонувала мені і просила про допомогу - я роблю глибокий вдих і видих, щоб опанувати себе - Давайте ви просто поглянете чи вона вийшла через головний вхід, якщо це було так, то я не чинитиму галасу і покину лікарню. Або я зараз викликаю поліцію і вони будуть нишпорити по кожному кабінеті.